Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Коля 0:29
Ніж просто частіше згадую минуле. І мені хочеться знову ще побувати в тих місцях, де я колись був. Наприклад, ми коли школу згадували. Щось в мене не покидає думка повернутися до школи, походити коридорами, згадувати всілякі різні історії, які там відбувались. І щось таке. Або там в якийсь двір, де з друзями проводив багато часу. Я розумію, що я більше згадую Того, де я вже був, і мені хочеться туди повернутися, ніж якісь нові місця, де може бути потенційно

Костя 1:03
прикольно. Якби я монтував наші епізоди, то я б зараз монтував прямо після цього, зробив би такий

Коля 1:12
звук.

Костя 1:13
Типу, воно перемотується назад трошки. І твої слова, коли ми розмовляли про школу, і ти сказав, що ти взагалі не сумуєш за школою.

Коля 1:25
Ніколи я не сумував за школою. Я сумую за самою будівлею. Тобто не за уроками, не за вчителями, а саме за будівлею. Просто походити по коридорах і подивитись, і щось позгадувати. Тут ми ходили, такі кабінети були. Ага.

Костя 1:48
Взагалі це якесь відчуття ностальгії, напевно, от тих таких, коли хочеться опинитися там, де вже був. Хоча, в принципі, для того, щоб згадати, що було в шкільні часи, не треба опинятися в школі. Але чомусь я впевнений, що якби я зараз там опинився, я тут з тобою погоджуюсь, що воно якось згадується краще. І ти такий «Боже мій, це та сама школа». Це просто неймовірно. Хоча у мене, знаєш, яка штука. Я не то, щоб з народження, але з років з трьох, напевно, жив до років 17-18, я точно не пам'ятаю, у одному і тому самому будинку, такій типовій радянській 16-поверхівці. В мене брат все, ще там живе, і коли я приїжджаю до нього в гості, то я заходжу туди, і якби я все пам'ятаю, я закритими очима можу зайти в той будинок, зайти на сходи і піднятися на п'ятий поверх, або підійти, я пам'ятаю, де кнопка ліфту, я все пам'ятаю, але я тепер заходжу, і воно, типу, Мапа та сама, тобто всі елементи там, де вони були, але вона все виглядає не так, як було. Тому що колись ми туди переїжджали на початку 90-х, я хоча був малим, воно, знаєш, було таке типово радянське, або пострадянське, коли там в загальних якихось приміщеннях половина стіни була зеленою і пофарбована. А верхня половина була білою і не пофарбована. Я не знаю, що це ізвість якась, ізвість, яка просто вскрита. А зараз, коли ти приїжджаєш, то цього вже немає, тому що там в буремні 90-х писали, в тому числі я, якісь там написи. І потім зараз їх зафарбували, і там вже якісь такі календарі висять, як, знаєш, як гіфки, що батьків відправляють в Viber, тільки у вигляді постерів, якихось календарів, щось таке. Я на все це дивлюсь і бачу, що ніби це той будинок, де я жив, а ніби вже зовсім не те.

Коля 3:44
В мене ровно така сама ситуація. Я коли зараз вже кілька років не приїздив, але до цього, коли заїжджав до батьків, іначе вони в тому самому місці знаходяться. Але я навіть не можу у двір потрапити, тому що там вже якісь ворота поставили з якимось домофоном. Там десь щось хтось пофарбував. Типу, зникає ось...

Костя 4:08
Навіть у

Коля 4:08
батьків вдома вже ремонт. І, тобто, не залишилось взагалі нічого там. Інші меблі, інше все. Тобто, не те, що було за моїх часів, за часів мого дитинства. Тобто, все настільки помінялось, що ти таки приходиш... Згадати нічого не можеш. Типу, тут була така сама кімната, але тут по-іншому стояла, там якийсь диван стояв тут, коротше, воно було по-іншому, і вже воно трошки замилюється всі ці спогади, тому що воно не на тому самому місці знаходиться.

Костя 4:44
Здається, коли ти вже в Ризі жив, я приходив на твій подвір'я, пам'ятаю, що біля гаражів, там де був стіл саморобний такий на вулиці, за яким ми робили дослідження, як мій колега Юліан каже, ми робили дослідження з тобою, чому на мене впливає пиво так, що я коли выпиваю трошки пива, я вже п'яний, але якщо я выпиваю більше водки, то я не п'яний.

Коля 5:12
І там ще кальянку

Костя 5:13
палили. Так, і палили кальян з цими хімозними, замість вугілля, в нас було це хімозне вугілля, що можна було розпалити легко на вулиці,

Коля 5:21
бо...

Костя 5:22
З

Коля 5:22
селітрою, що воно саморозпалюється, так.

Костя 5:25
Так, оце от я, так. Я туди прийшов до тієї подвір'я, а там, знаєш, якісь люди, ну, типу, інші, і вони дивляться просто, а туди ж воно таке, що не можна потрапити випадково. Я дуже сподівався, що там нікого не буде. Щоб просто сісти за той стіл і трошки посидіти. Я думаю, що там написи, типу «Децл», я не знаю, якийсь ТНМК, я не знаю, може ти написав. Там просто стільки шарів було ці написів, що просто, знаєш, там зараз вже, напевно, якісь нові з російськими виконавцями, які в нас топ-10 до сих пір.

Коля 6:20
От є така проблема, що навіть якщо в школу хочеш просто зайти... І такий, можна я тут тихенько зайду в школу, просто походжу тут коридорами, то тебе палкою поб'ють ті самі вахтери, що, типу, ну ти вже старий дід, що ти прешся, блядь, в ту школу, що ти там забув? А можна просто так тихенько я тут вчився, а тут, ну, тебе, по-перше, ніхто вже не пам'ятає. Там таких, як ти, було 100 мільйонів. І я про таке думав. Може, знаєш, зробити якийсь такий сервіс, сервіс, де просто тебе будуть вводити або пускати в ті самі місця, куди ти хочеш там потрапити. Зробили б такого, що якась остання п'ятниця, вересня, це вечір відкритих воріт, не знаю, будь-куди. Ти можеш зайти просто в ті самі місця, де ти колись... Був, ходив. І просто там подивитись. Бо це ж не тільки школи і батьки. Є багато місць, де я ходив до різних друзів, подруг, в якихось там в різних місцях був. І туди просто зараз ти вже не зайдеш. Бо, можливо, і вони вже переїхали, і ти не знаєш, де вони зараз живуть. Але просто щось таке, знаєш, така ностальгічна нотка. Мене все частіше вона якось так захоплює і хочеться повернутися і походити тими самими вулицями, де ми там гуляли. Вночі, чи там, короче, щось таке.

Костя 7:43
Чувак, ти сказав тільки, що це можна розповсюдити не тільки на школу, наприклад, а на якісь інші місця, приміщення і тощо. Я згадав, блін, серіал, я його згадував у нашому епізоді про серіали «Марвелес Місіс Мейзел». Костя та Коля. І потім був якийсь епізод, я не пам'ятаю чому, і Місіс Мейзел повертається туди на ту квартиру не тому, що вона має право, а там вже інші якісь люди мешкають. Вона просто заходить туди і каже, вибачте, а можна я просто, я тут колись жила, можна я просто постою тут трошки, подивлюсь, як вона тут, бо я сумую за цією квартирою. І вона насправді там навіть зайшла, не запитавши. Але потім їх нова господарка знайшла просто. Я думаю, блін, це ж така потужна штука. Я не можу уявитися таке собі в нашій культурі. А може це я просто такий, що я, ну, я, напевно... Не зміг би дозволити собі зайти просто до чужих людей, сказати, я тут колись жив, а можна я зайду в вашу хату і подивлюсь? Ведучи, заходиш, а в них там 40 метрів якась квартира, там однокімнатна, і там просто якісь речі їх розкидані, і ти заходиш і таки, ну, клас, я пішов. Але в цілому, ми колись, от я народився, коли, мої батьки жили в Одесі, в центрі Одеси на вулиці Коблевській, по-старому вона, подбельська називалась. І вони жили в такій на першому поверсі одноповерхової будівлі в одеському типовому дворі старому, де всі один одного знали. І там всі, коли ввечері, наприклад, після роботи всі повертались додому і сідали вечеряти, то вечеряли не в хаті. Ну, якщо це було тепла пора року, то вечеряли не в хаті, а всі виносили на двір стіл і всі вечеряли разом. І там хтось приносив якусь ковбасу наскільки-якому, якось вона так працювала. Я, на жаль, цього не пам'ятаю, тому що Батьки, ну, родина з'їхала звідти у більшу хату, коли мені було якраз десь 2-3 роки. І я просто хотів прийти туди і зайти всередину і подивитись на ту невелику реально хату, де жили мої батьки і моя сестра та мої брата. Ми в п'ятьох в цьому маленькому приміщенні. Мені просто хотілося подивитись, як воно взагалі відчувається. Може, нічого не відчувається, а може, щось і відчувається. Але, блін, реально, зараз там якісь люди, яких я не знаю, Ну, прийти не вийде, так. А було б дуже круто.

Коля 10:22
Я тут, коли згадував про ностальгію, я ще згадав такий феномен, який, не знаю, можливо, тільки мешканці Одеси зрозуміють, але такий феномен сьомий кілометр. Ти їздив за Одежею на сьомий кілометр?

Костя 10:38
Ні, я там був один раз за все життя, ну, давай так, за одягом, щоб купити одяг, коли ти стаєш на картонку.

Коля 10:48
От саме це я й хотів згадати.

Костя 10:51
Я там був один раз в житті, але я тебе запевняю, цей феномен буде зрозумілий всім, всім, хто в Україні виріс. Я впевнений на 100%, що всі... Окей, окей, давай так. Може, хтось у нас тут слухачів буде з багатою. Мажор. Мажор, так, кому просто в крамницях купували одяг, але, мені здається, більшість на ринках...

Коля 11:16
Чувак, то це ж реально для нового покоління взагалі незрозуміла штука, як це. Ну, просто для мене такий феномен сьомого кілометру. Я розумію, що на ринках воно було плюс-мінус так само, але просто коли це ти їздиш на сьомий кілометр, або як він у нас в народі називався «Толчок»,

Костя 11:38
Або

Коля 11:38
сьомик. І, коротше, це ти приїздиш, і коли ти маєш щось поміряти, і коли тобі кажуть, так, ну, заходь сюди, всередину

Костя 11:49
цього

Коля 11:49
контейнеру, ти так, роздягаєшся, стаєш на картонку, вдягаєш якісь там джинси, чи що там, і тобі ось ця продавшиця

Костя 12:00
така... Чітка, чітка, вона називається чітка. Так, вона

Коля 12:02
така, ой! Я от точно такі самі своєму сину викликувала.

Костя 12:07
Так, у них просто скрипт. Вони гірше, ніж ЧАТ «Джі Піті». Вони тупо скрипт. Або вони кажуть, що вони тільки вчора такі сину купили. О,

Коля 12:15
так та ж це сама

Костя 12:16
модель. А якщо ти кажеш, ну, щось вона мені не дуже подобається, хоча мама тобі каже, ну, нормальні, наче. І вони ці кажуть, тобі її дуже пасує. Якщо ти береш інші, вони тобі кажуть... А, ну і ця тетка, продавчиня, вона каже, а такий вон останнього сезону носив. Ті, точно такі місці. От ті, що ви попередні міряли, це були... Я йому вчора взяла, а ті, що ви зараз міряєте, це було останнього сезону. Він якраз такий, ти якраз такий відносив дуже довго, взагалі, топові, штани до сих пір вони цілі. Блін, чувак, а це... Це

Коля 12:49
все могло бути. Будь-який одяг, це і штани, і футболки, і так. І це, знаєш, це коли ти заходиш, я зараз дітям розповідав, ну, типу, ну, ніякої приватності, бля, у нас в дитинстві не було взагалі. Ну, типу, яка нахер приватність, ти заходиш, стоїш в трусах просто посеред якогось сраного контейнеру, поки вона пішла там за іншими... Дякую. Дякую всім за все.

Костя 13:31
Слухай, а у тебе бувало, а ти пам'ятаєш, щоб ти на цій йобаній картонці стояв колись, окрім взимку? В моїх згадках я завжди там стою взимку. В шкарпетках на картонці в контейнері, і це зима, і тобі дуже холодно. Завжди отак вона повинна бути. Якщо навіть і в трусах, то, блядь, вибачай, можеш взяти поки вдягнутися, але вдягатися там незручно, там вже місця ж немає, навколо манекени якісь стоять. І ми ще забули з тобою, я сподіваюся, що це не російський жарт. Хоча це не жарт, блядь, це частина згадувань. Там, пам'ятаєш, це в'єтнамці «міняй-міняй».

Коля 14:12
А, «міняй-міняй», так, так.

Костя 14:17
Мені здається, що я колись думав, що це китайці, а потім це вже зараз. Це вже зараз, я знаю, що там велика ком'юніті. Це перша

Коля 14:25
російська штука. І друга, що там кросівки, які були між рядами, там кросівки продавали чорні хлопці. І це було, знаєш, як один мій знайомий, коли він повернувся сьомого кілометру, він сказав, що він купив собі кросівки, і вони справжні фірмові. Чому? Тому що їх продавав чорний

Костя 14:46
чувак. Якщо чувак імпортний, то і кросівки точно імпортні справжні.

Коля 14:53
Ну, мені на той час, це коли він розповідав, то мені було, скільки там, років? Вісім, напевно, йому там десять. І, тобто, це ще ті часи, коли вважали, що от воно таке. І, до речі, це ж коли ти перевдягався ще на тій картонці, то, по-перше, ти таки стоїш, типу, ну як я зараз буду в трусах стояти? І батьки такі, та хто там тебе побачить? І ти просто стоїш такий, і всім там привіт, привіт, привіт.

Костя 15:19
І

Коля 15:19
буквально тебе, сука, всі

Костя 15:20
побачили.

Коля 15:21
Так, це починається, знаєш, якийсь там, блядь, літній табір просто твоєї школи. А давайте ми тут прийдемо по цього хлопчика в трусах подивимось на нього. І просто всі, знаєш, проходять.

Костя 15:32
Телевізійна служба новин з 1 плюс 1 просто знімає сюжет про цей контейнер, знаєш, і ти прям в прямому ефірі вони не можуть вирізатися.

Коля 15:41
А ще, знаєш, що мене більше всього в дитинстві, що мені більше всього не подобалось, я не знаю, як в тебе було, але це такий психологічний момент, коли в тебе питає ось ця тітка. Володарка контейнеру в тебе питають, ну що, як тобі штани? І ти досить мала людина, ти не можеш зараз прийняти ніяке рішення, або така атмосфера в повітрі, і батьки такі, ну що, ну що, ну що. І, типу, знаєш, нібито перекладають на тебе ось цю відповідальність, що ти маєш щось відповісти. Типу, не вони щось відповідають, типу, та ні, мені не подобається, давайте далі підемо. Або там ще щось, знаєш, і вони такі, ніби з тобою. А потім, якщо ти скажеш, ну... Тобто, такі дорослі люди тиснуть на тебе, ну шо, що ти можеш сказати? Ти стоїш в

Костя 16:32
різної

Коля 16:36
чистоти трусах, ти стоїш посеред сьомого кілометру в якомусь контейнері, і на тебе тиснуть, ну шо, ну шо, ну шо, і ти такий, так все, я просто хочу, щоб все це закінчилось, ти на щось погоджуєшся, а потім, коли ти вже... Вдома, в комфортній ситуації. Ти такий, а мені штани не подобаються. І тобі, а чого ти не міг там сказати?

Костя 16:55
Або там

Коля 16:55
вони

Костя 16:56
завеликі, завелі, знаєш. Ти, коли стоїш на цій картонці, єдине, що ти хочеш, це скоріше якось піти звідси. Це перше. А по-друге, там тільки що проходило повз там рядами. Хтось пиріжки продавав. І ти пам'ятаєш ці пиріжки з картоплою, наприклад, там якось з горохом. І вони такі дуже замаслені. І в папірцях таких продавались, як в газетках таких. Дайте мені це, будь ласка, на ноги. Вдіну.

Коля 17:36
А ще це ж такі подвійні стандарти, що якщо ти стоїш в трусах, то тебе ніхто не побачить, що ти там нудьгуєш. А коли ти, не дай Боже, десь замазався тією чи тим пиріжком, чи тією трубочкою, то це ти що? Ти такий замурзаний, тож всі тебе побачать.

Костя 17:55
Тільки що, я

Коля 17:58
стояв, значить, в трусах на картонці, блядь, посеред сьомого кілометру, мене ніхто не бачив, а тут я трішечки десь там якусь цяточку на футболці залишив, і всі таки ходять, а, ну, понятно, то свиня приїхала. Чи там,

Костя 18:13
короче,

Коля 18:14
знаєш, про своїх батьків, в них такі подвійні стандарти були. Там тебе ніхто не бачить, ну що, всі в трусах ходять посеред зими. А то ти тільки десь там замурзався, то як так можна?

Костя 18:27
Цей епізод буде дуже сильно зафарбований такими культурними особливостями України 90-х, початку 2000-х років. Це, напевно, вміння розуміти, про яку картонку в контейнері ти кажеш, Це саме і є той бекграунд, про який кажуть, що коли імигруєш в якусь іншу країну, важко з людьми іншого бекграунду. Тому що у них такого немає. Але я вжив слово «бомж». Тільки що, треба сказати, що Марина Зайцева мені давала такий… Блін, я в якомусь минулому епізоді вжив. Вона в коментарях написала, що безхатько теж неповажна форма. Здається, можна казати людина, що немає дому, і можна казати ще якісь форми. Є, коротше, такий словник, здається, він називається словник безбар'єрності. І там є коректні форми того, як це правильно називається. Але точно бомж це і безхатько, це, типу, негарно. Ми, коротше, я з якоїсь спроби виправлюсь, обов'язково буду називати людей без домівки, буду називати правильно. Осе, я знайшов в Мастодоні на днях. Короче, виступ, є така чувіха, її звуть Моллі Уайт. Вона щось, якийсь в неї є сайт, що вона заснувала досить недавно, коли був цей блокчейн вибух популярності, в якому вона писала без прикрас Про те, що відбувається в цій індустрії, що, типу, знаєш, не про тільки про те, що зараз блокчейн буде в вашому холодильнику і в вашій тостері, а писали про ці ситуації, коли засновники цих блокчейн, всяких сайтів, проєктів, вони просто брали всі гроші, що в них інвестували, і вони, типу, зникали. І вона зробила такий сайт і стала на цьому відомою. І вона виступала на фестивалі XOXO. Він, здається, цього року був останній раз. І він, здається, його більше не буде. Десять раз він був. Щорічний фестиваль людей, що, типу, якісь творці в інтернеті чи щось таке. І в неї був виступ хвилино-двадцять. Додамо його в шоу-ноти потім. Про те, що зараз не так з вебом, з інтернетом. Тобто про те, що, знаєш, інтернет зараз не то, що навіть в розумінні. Фактично інтернет багатьох людей – це, типу, соціальні мережі. Вони заходять там, типу, знаєш, в якусь Facebook, або там в TikTok, або в Instagram, або всі там ці мережі плюс там ще декілька. І вони, в принципі, для них інтернету не існує за межами цих соціальних мереж. І вона згадувала в цьому виступі, який раніше був інтернет. І вона показувала якісь сайти, які вона пам'ятає з того моменту, коли вона починала користуватися з інтернетом. І, по-перше, це ідея про те, що зараз інтернет, він не такий, яким ми його всі уявляли колись. Вона відгукується мені всередині. А, по-друге, я, блін, почав згадувати, який раніше був інтернет. І це теж така штука. Типу, пам'ятаєш ту онлайну гру? Бойцовський клуб називався? Так,

Коля 21:13
БК.

Костя 21:14
БК, там, де ти обирав, типу, удар в голову, або там блок корпусу. Або якісь там чати, форуми. Ну, форуми ми, до речі, з тобою згадували. Бі-бі...

Коля 21:29
Так, так. А

Костя 21:30
ще були ці

Коля 21:31
чати як-то там бі... Бізар чи як там бі...

Костя 21:33
Так, так. Це ж

Коля 21:36
основа інтернету така.

Костя 21:38
Водовсе дуже, звісно, теж з великим впливом на український інтернет. Тоді був російського інтернету. Напевно, це не дуже великий сюрприз. Як в якому шоу-бізнесі теж був вплив досить великий. Але в наші теж були якісь місцеві штуки. Форум Руслани. Форум Руслани. По-перше, форум Тартака. Хоча ми на форумі Руслана обидва були, тому це, може, невідомий факт для всіх, але так. І я реально сумую за тим інтернетом, він якесь був... Водночас, ну, трошки рагульний. Я просто пам'ятаю, що, я не знаю, який це, 2004 рік, ти вже створював якісь сторінки, а у мене вдома інтернету нормально не було. Ну, типу, які сторінки. Це взагалі щось неможливе для мене було тоді. Але коли я такий... Ми з братом ходили, у нас був комп вдома, але не було інтернету. І, знаєш, нам комп купила наша сестра, подарувала, вона вже тоді працювала, а ми в школі обидва ще вчилися. І вона, коли його купувала, вона мамі нашій сказала, що вони ж навчаються. Блін, вона дуже розумна людина. І вона сказала, вони ж навчаються, вони зараз будуть вступати в університет. Там потрібно вже вміти користуватися компом, тому треба. А у нас, пам'ятаєш, в нашій школі, яка була історія з інформатикою, що вона в нас повинна була бути, але кожен рік нам обіцяли, що комп'ютерний клас от-от з'явиться, але потім чи то дах там нібито протікав, і комп'ютери всі знищились. Ми це вже

Коля 23:15
згадували, нам просто дублювало оцінку алгебри.

Костя 23:18
Просто

Коля 23:19
розставляли по інформатике.

Костя 23:21
Все вірно, все вірно. І коли у нас з'явився комп, короче, ми ходили, і те не одразу, спочатку ми ходили просто до тебе з жорстким диском і переписували у тебе якусь там музику. Бля, вірки, зараз реально, я думаю, що діти, знову ж таки, ані твої, ані мої, вони не зрозуміють, що був комп'ютер, тому що ми навіть не розуміють взагалі нашу комп'ютеру, тому що у них є айпад і айфон, це для них комп'ютер. Я їм подарував Mac Mini, вони їм не користуються. Він нафиг, він не потрібен, вони не розуміють, що з ним робити. Але якщо була концепція, типу, комп'ютер без інтернету, тобто ти не можеш там грати з друзями, не можеш з ними спілкуватися, ти просто можеш такий, типу, ну от, що на ньому вигадав, ти робиш. Але ми, коротше, з братом, коли почали хотіти користуватися інтернетом, нам треба було йти вулицю, хвилин 20, в крамницю, Яка працювала до якоїсь години, не цілодобово, звісно. Купляти картку і потім з модемом спробувати дозвонитись в провайдеру. І ми купляли, звісно, грошей, тому що не було. І ми купляли найдешевші картки, де, щоб дозвонитися, треба було годинку-дві просидіти. А там ще були

Коля 24:32
такі штуки, що ці картки крутіше були з автодозвоном. Точніше, що вони тобі, типу, телефонували. Тому що, коли ти телефонуєш, то в тебе ще ж могли додаткові гроші зніматись, коли зробили, що всі вихідні дзвінки, ну ось ці, як

Костя 24:49
він,

Коля 24:50
цей, стаціонарного телефону, що він, типу, платний. І вони спочатку зробили так, що, типу, наче він тобі якось там

Костя 24:58
авто...

Коля 25:00
І щодо цих карток, я пам'ятаю, ми колись купували картки «Фреш», здається, вони називались.

Костя 25:06
Так, ми теж

Коля 25:06
купували «Фреш». Вони самі круті були. І ми, от вже з Сергієм, коли до нас приходив в подкаст, ми з ним, коротше, на двох купували, тому що у нас через те, що що був один в моєї родині, у нас був один телефон на дві квартири, я не міг в день користуватись інтернетом, тому що в будь-який момент сусіди... Могли хотіти комусь зателефонувати. У нас була лінія зайнята. Тобто ми з Сергієм купували ось цю картку на двох. Він, значить, користувався в день. Типу там умовно з 9 до 9. А ми з 9 вечора до 9 ранку вже користувалися. Тобто однією карткою ми користувалися

Костя 25:48
ще на...

Коля 25:50
Чувак, я нещодавно переслухав якийсь з наших подкастів, я десь сказав таку фразу, ніхто не помітив, я сказав, тобі треба зайти в інтернет. Ну що значить зараз зайти в інтернет? Ти завжди в інтернеті. Зараз немає такого розуміння, як зайти в сам інтернет. Раніше було для того, щоб зайти в інтернет, тобто тобі треба було спочатку під'єднатися, потім ти заходив в браузер, тому що не було інших можливостей потрапити в інтернет. Ну це потім вже почали з'являтися аськи і так далі.

Костя 26:28
Ау!

Коля 26:30
Коротше, різні там месенджери. Саме розуміння зайти в інтернет. Зараз інтернет, він завжди в тебе є. Він просто є як факт.

Костя 26:41
Так, я зараз... Ну, і це, в принципі, доволі круто. І мені досі інколи дивно розуміти, що... О, ти казався про ці картки фреш. Здається, вони були б білого кольору з якимось зеленим яблуком на них намальованим. Ми застали з тобою оці часи. І до того, у мене не було так. Знаєш, ти просто, коли ти кажеш, що вони були найкращі, я пам'ятаю, що вони були найдешевші. З цього була... В цьому була їх крутість. І ми реально могли годину-дві спробувати додзвонитись, щоб отримати інтернет. І коли нарешті ми додзвонювалися, тому що у нас, в принципі, теж був так званий «блокіратор», тобто наша телефонна лінія була одна з якоюсь іншою квартирою в нашому домі, то інколи показував модем, показував з'єднання якесь, я не пам'ятаю, 36 кілобайт. В секунду. Але фактично, коли ти пробував щось відкрити і там нагуглити нарешті якусь голу дівчину, щоб зберегти собі на жорсткий диск фото, ти просто кожну фотографію чекав там, знаєш, три хвилини.

Коля 27:46
Чувак, я просто хочу нагадати, що ще була програма «Флешгєт», через яку ми ставили на

Костя 27:53
завантаження, тобто, щоб

Коля 27:55
завантажити пісню. Ми просто на ніч залишали цей флешгет, тому що він міг чанками, ну, тобто, шматками завантажувати, типу, міг нажати на паузу, потім продовжити і так далі. І ми просто там за ніч, ти могла, ми могли там одну, дві, три пісні. Ну, це коротше, це

Костя 28:15
залежить. Три – це було в дуже гарний

Коля 28:18
день. І пісні раніше були. Пісня була 2,5 мегабайта, або може менше, я не знаю. Ми півночі викачували одну пісню, щоб потім її прослухати. А зараз усі ці лослес, всі ці флакформати, де ти суперякісні, дивишся, з телефончика якогось заходиш, ой, хочу подивитися 4К-відео на Ютубі.

Костя 28:45
І

Коля 28:46
згадуєш, як ти там намагався одну картинку якусь там завантажити, і ладно, якщо б вона там прикольно ще там завантажувалась зверху, і вона могла ще прерватись, тобто вона там зверху трошки дозавантажилась, а от то саме місце, заради якої ти відкривав цю фотографію,

Костя 29:02
потім… Голову, шию, плечі воно завантажило, а коли дійшло

Коля 29:08
до

Костя 29:08
груди, інтернет такий йопс.

Коля 29:11
Конект прервався, і ти такий, ну тут треба вже самому додумувати.

Костя 29:17
Фантазія повинна була працювати, тому що, ну вибачайте, так? Не кожному щастя може прийти саме. Блядь, це так, були такі часи. Ти згадав музику, у нас вдома був касетний плеєр, я не знаю, це може, магнітофон, це називалось касетний плеєр, касетний магнітофон. Так, і ми, здається, в епізоді про музику, ми розмовляли про те, що у мене була касета «Продіджі», Здається, це був якийсь альбом, типу «The Fat of the Land», щось таке. І, знаєш, я в другому, там, першому-другому класі, там якийсь «Smack my bitch up». Десь колись батько, він був моряком, і він з рейсу привіз з Японії такий сріблястий касетний магнітофон «Акай» з окремим підсилювачем. Єдине, що в нас ці звукові колонки були якісь радянські, такі великі. Але сам магнітофон з підсилювачем були, здається, обидва Акаї, дуже круті, сріблясті, такі зараз, за які можна, напевно, руки відкусити, відірвати. І я нещодавно дізнався, що, коротше, я казав теж, що у мене є програвач вінілу. І це теж, до речі, така штука про ностальгію. Мені здається, що він став розповсюдженим знов, тому що люди сумують по тим часам більш простим. Але зараз знову стають розповсюдженими касети. Ці музикальні касети, я нещодавно купляв бокс, у вінілових платівках є така штука, типу бокс-сети, це коли ти купуєш в маленькій такій коробочці не просто платівку, а там зазвичай ще кладуть. Воно коштує трошки більше, туди кладуть якусь подарункову штуку, типу постери, якісь там ручку можуть покласти. Мерч

Коля 30:57
якийсь, так.

Костя 30:58
Так, якийсь типу мерч, дякую. Там була касета, і це, здається, альбом «Екс-Екс», і я такий, а що я буду робити з касетою? У мене при всьому бажанні немає куди пхати ту касету. Але тепер я зрозумів, чому вони це роблять.

Коля 31:13
Мені, знаєш, що хочеться? Мені хочеться... Зараз, напевно, ти згадаєш, бо ця срань була у кожної людини. Значить, такий червоний такий ліхтарик великий.

Костя 31:26
У

Коля 31:26
нього спереду такі

Костя 31:27
лампи. З

Коля 31:28
радіо. Ця штука була просто в кожної людини. Це ж

Костя 31:35
офігезна взагалі штука. Де ти

Коля 31:38
міг

Костя 31:39
касети

Коля 31:39
послухати і ще як ліхтарик використовувати. Боже, це така бомбезна штука.

Костя 31:47
Мені здається, вже не так воно важко переживати їх, тому що... Коли, якраз я десь років шість, сім, вісім, в Україні були кожен день відключення світла. Кожен день. І його не було, ну, типу, я не пам'ятаю точно, там, в четвертій могли вимкнути і увімкнути потім о десятій, десь об одинадцятій. І, типу, весь вечір... Весь вечір, коли треба, типу, робити уроки, домашні завдання якісь, нема світла. Я пам'ятаю зимові вечори, коли ота лампа, що ти кажеш, єдине, що це теж, вона була у всіх, вона, здається, у нас теж з'явилась на якомусь етапі, але не одразу. У нас була керосинова лампа. Я пам'ятаю це відчуття, коли взимку вимикають світло, а у нас, коли не було світла, зникало опалення, і в якийсь час ще радіатори були теплими, і я просто пам'ятаю, що було холодно вдома, і я ноги пхав всередину до радіатора, тому що трошки зігріти. Зігрітись, так. Так, але потім воно, знаєш, поступово-поступово він холонув, холонув, і потім ти такий, вже не відчуваєш тепла з нього, і такий, бля... І от тоді вже просто жопа. Мультиків немає, тому що немає світла. Тепла немає. У нас завжди в цій 16-поверхівці плита була теж електрична. І приготувати їжу ти теж не можеш. І тільки є цей балон, що нам дід привіз. Балон такий з газом, що можна було з маленькою комфоркою. Що можна було щось готувати. Але, блядь, це завжди мені так було лячно, що балон... Звісно, він вибухнути, здається, не може, просто тому що газ не... Ну, так про фізика не працює. Але мені я завжди дуже його лякався. Блядь, я зараз це згадав, думаю, господи, це, блядь, часи були.

Коля 33:45
Якщо взагалі згадувати, знаєш, знову-таки, наші часи і теперішні часи цієї молоді, то я зрозумів, що ми росли відразу дорослими. Бо зараз, от просто уяви, летиш кудись з дитиною. Взагалі, от просто уявити, що дитина кудись може полетіти на літаку. Або там, знаєш, поїхати автобусом, де в автобусах ось ці екранчики з мультиками, з туалетами. І

Костя 34:16
там

Коля 34:17
свати.

Костя 34:18
Або

Коля 34:19
ще щось, знаєш, або там ми їдемо кудись з машиною, з комфортом, з кондиціонерами, слухаємо музику, яка всім

Костя 34:27
подобається.

Коля 34:28
Всі

Костя 34:28
грають в айпади.

Коля 34:30
А в моєму дитинстві ти їздиш на міському транспорті. Навіть ми не їздили автобусами, тому що вони коштували гроші, а міський транспорт спочатку був безкоштовним, потім він все одно менше коштував. І ти їздиш на міському транспорті, типу трамвай або тролейбуса. І ще ти ж маленька дитина, низька, і ти просто навколо себе бачиш великі сраки. Просто. Це все, що ти бачиш. Тобто ти їдеш, тобі ніхто на це не уступає місце, щоб ти сів. Тобто ти, маленька дитина, просто їдеш і бачиш на себе великі дупи. Добре,

Костя 35:06
якщо ти бачиш, а вони тобі в обличчя втискаються, коли людей

Коля 35:10
багато. Ну, типу, знаєш, і всі ненавиділи особливо приїжджати десь біля привозу, тому що там цих дуп ставало ще більше, ніж людей. Бо дупи були, типу... Більше. Коротше. А зараз, ну, ви такі в аеропорту стоїте, і дитина така, ой, мені нудно, не знаю, чим зайнятися. І ти таки співчуваєш дитині, ну, дивись, у тебе є там айфон, айпад, макбук, куча якихось там гаджетів з собою, і ти не знаєш, як тобі ще можна зробити веселіше для дитини. Типу, а в дитинстві нас просто відразу виховували дорослими. Ти таки, їдеш кудись, мені нудно, і батьки таки, нам теж. І

Костя 35:56
все. І

Коля 35:56
ти такий, просто їдеш далі, мовчки, тому що, ну, типу, життя біль, тебе ніхто не буде розважати, всім нудно, прийми це. І, типу, і все. Знаєш, і не можна сказати, що, типу, в нас там забрали дитинство, а це просто були правила гри нашого часу.

Костя 36:15
Таке було життя.

Коля 36:18
Нещодавно, влітку, у дитини було день народження. Яке день народження тобі зробити? Що, де, як? Бо діти обирають собі сраху аніматорів. Для нас самим веселим аніматором було, коли приходив п'яний дід. Це найкращий аніматор на будь-якому дитячому дні народження. І от, типу, нещодавно з молодшим говорив, а от, ну, як, де тобі зробити День народження? І він такий, ой, ну не знаю, ну тут, значить, ну в кіно не цікаво ми от у того були в кіно, значить, потім з цим ми ходили в лазертаг, з цим ми ходили на батути, типу, ну не знаю, з цим ми ходили в якийсь там квест-кімнату, ну може знову на батути. Я такий, бля, я згадую своє День народження, Просто типу, о, у тебе день народження, з днем народження ми їдемо на дачу там, блядь, копати картоплю.

Костя 37:13
От тобі лопата, гостра лопата, щоб тобі копати сьогодні було трошки легше.

Коля 37:20
І я такий просто, знаєш, якщо так порівнювати наші часи і часи наших дітей, то не те, що вони трішечки, вони ніхера собі як відрізняються один від одного. Це просто взагалі інше. І зараз ти якщо щось дітям розповідаєш зі свого дитинства, Знаєш, це типу історії, а які у вас були телефони, коли ви були маленькими.

Костя 37:44
Знаєш, ну

Коля 37:44
типу, ніякі.

Костя 37:45
Стаціонарні, з диском. Яка модель айфону була, так.

Коля 37:49
Ну, типу такого. І просто я розумію, що зараз це ти дітям розповідаєш, і для них це, типу, ой, ну такі якісь, знаєш, страхіття. Але це було в батьків, в нас такого точно ніяк не буде. І я собі і не уявляю, що вони не готові до такого життя, і це... Це добре, що вони не готові до такого життя,

Костя 38:11
бо

Коля 38:11
вони все своє життя, вони живуть, знаєш, такій цивілізації, в них все є, в них немає таких проблем, які були у нас за наших часів, і це круто.

Костя 38:25
Це дуже круто. Я дуже задоволений, що у наших дітей рівень життя все ж таки трошки вищий. На жаль, не всім дітям в Україні так пощастило. Багатьом через кляту срану Росію пощастило сильно менше, ніж нам. Але в цілому так треба визнати, що рівень життя сильно-сильно вищий зараз в цілому. Навіть в військовій Україні є багато-багато дітей. Я думаю, що абсолютна більшість живуть все одно краще, ніж жили ми. І, напевно, це щось добре. Щось добре, щось хороше. Від цього приємно. Я, блін, знаєш, щось згадав. Пам'ятаєш, у Жванецького був цей... Я не знаю, як його ці, блядь, розповіді... Стендап. Стендап і такі, так. Розповідь була така одеський телефон про те, що... Так, а вже, ти піднімаєш трубку, а там вже хтось говорить. А там вже люди, так. І реально, у нас реально так і було. Ну, тобто, я не знаю, я не думаю, що це... Типу, тільки одеська штука, напевно, у всіх так було. Навряд чи хтось такий вирішив у столиці, а давайте зробимо так, щоб в Одесі всі розмовляли водночас, а в інших містах такого не буде. Але, блін, я зараз подумав, наскільки сильно змінився світ. З одного боку, ми тепер добровільно з тобою записуємо розмову, яку публікуємо, щоб її люди могли послухати, З іншого боку, світ настільки змінився, що ми тепер з тобою обидва знаємо слово «прайвасі», тобто якесь право на приватність. Ми хочемо вирішувати, які з наших розмов і яку взагалі частина нашого життя ми хочемо публікувати онлайн. А яку ми хочемо, щоб ні за що ніхто не дивився, який був скандал, якщо б виявилося, що, наприклад, коли ми з тобою, знаєш, телефонуємо якоюсь там, не знаю, лайфом, хоча, блін, я давно, ну, як би не те, що давно не телефоную звичайним телефоном, але частіше тепер розмовляю якимось FaceTime-аудіо, WhatsApp-ом, чи там якимось, господи, простий вайбером. Який був би скандал, якби виявилося, що коли ми телефонуємо, наприклад, там FaceTime-аудіо, там просто хтось слухає, ну, тому що, ну, вибачайте, ну, от так воно працює.

Коля 40:34
Я б не здивувався. Тому що, як я казав, у нас, крім того, що у нас був один телефон на дві квартири, тому що у нас колись там так історично склалося, що у нас колись квартира була взагалі комунальною, потім вона розділилась і один телефон залишився. Так у нас, крім одного телефона на дві квартири, у нас ще були ось ті блокіратори, що ти кажеш. Тобто у нас телефон – це взагалі така штука, що дійсно я міг підняти слухавку і там вже хтось говорив. І це реально не жарт.

Костя 41:02
Це просто

Коля 41:03
ти підіймаєш, хтось говорить. Тобто це можуть бути твої сусіди, які просто за стінкою живуть, а можуть бути ті там блокиратори, які теж в твоєму будинку, але десь там по іншу сторону будинку живуть. Коротше, і зараз, ну я не знаю, знаєш, і це... Або коли тобі ще треба терміново комусь зателефонувати, і ти маєш всі свої яйця зібрати в кулак, щоб їм сказати, вибачте, будь ласка, мені зараз треба зателефонувати.

Костя 41:30
Можна ви покладете

Коля 41:31
слухавку? А зараз, і це через що ми проходили... І ти можеш побачити зараз на ту тривожність дітей, коли хтось просто незнайомий номер зателефонує, навіть не дітям, а багатьом людям трошки меншого віку, якщо їм просто незнайомий номер зателефонує, або їм треба комусь зателефонувати, знаєш, що

Костя 41:53
вони

Коля 41:53
до цього ходять спеціально до психолога, готуються до цієї зустрічі, щоб він або вона змогла комусь набрати і щось сказати голосом, а ні просто написати в чаті.

Костя 42:04
Типу, знаєш, це такі

Коля 42:05
рівні.

Костя 42:06
Рівні неймовірно різні. Це трапилось впродовж 30 років, навіть трошки менше. Зараз ти сказав про дітей і трошки людей молодших за нас. Є купа людей такого ж віку, як ми, більш дорослих, що тепер, наприклад, не беруть слухавку від незнайомих номерів. А є люди, що взагалі не хочуть розмовляти телефоном, у яких робота цього не вимагає, тому що моя вимагає цього. Я сам розмовляю, я сам телефоную, і мені телефонують, це нормально, я беру слуховку з будь-яких номерів. А є люди, що і ти їм телефонує, не телефонує, вони не беруть слуховку, у них взагалі вимкнена ця можливість. Вони, типу, я не відповідаю на виклики. І це неймовірна зміна порівняння з тим, як було. Тобто, знаєш, люди просто всі... Це, блять, виглядає так, що був... Чувака. Я швидко дуже про касетний плеєр, який... Я ж згадував про касетний плеєр. Пам'ятаєш, коли пальцем або карандашем... Так, так, треба було

Коля 43:23
крутити,

Костя 43:23
щоб перемотати. Перемотати назад, так. Я просто це не сказав, а хотів це згадати.

Коля 43:29
А я ще згадав, оскільки відважною треба було бути людиною, щоб коли ти їдеш і спозаду маршрутки крикнути водію, типу, за світлофором, будь ласка, зупиніть. Ну, типу,

Костя 43:43
скільки

Коля 43:44
зупинок ти готувався до цієї маленької репліки, щоб щось комусь прокричати, щоб просто не проїхати. Бо це ж реально, знаєш, якась така асоціальщина. І ти не міг... Ну, якось йому смс-ку скинути, зупини мені ось там, або

Костя 44:03
просто,

Коля 44:03
що всі зупинялись на зупинках, або там на якусь кнопочку нажати. Це треба було. Ну, ми вимушені були жити в таких умовах, що нас просто, знаєш, ти в зоні комфорту, пішов нахер просто. Тебе звідти просто пінком викидували з тієї зони комфорту, і ти, ну, треба було... Я

Костя 44:22
от собі просто уявляю,

Коля 44:23
знаєш, посадити зараз будь-яку сучасну людину, трошки молодшу, то вона буде просто тупо по колу їздити.

Костя 44:33
Нескінченно. У мене я провів велику, значну частину мого життя в маршрутках, на жаль. Як цього б не хотілося згадувати. І реально психіка так працює, що витиснила цю згадку. Я про це не згадував теж дуже багато років. Справа в тому, що я навчався з п'ятого класу з тобою власне в одній школі, а вона була, я жив в спальному районі, а школа була в центрі міста, і мені потрібно було кожен день маршруткою йти в центр міста і потім повертатись додому. І от коли ми їхали в центр, так було, по-перше, ми часто їздили не маршруткою, а іншими способами, а по-друге, коротше, це менш релевантно було, коли ми в центр їхали. А коли їхав додому, то це завжди було так, що це був майже завжди переповнена якась маршрутка, і ти десь стоїш, і окрім того, що тобі треба крикнути «Де зупинити?» », Тобі треба ще передати гроші, тому що, ну реально, пройти і віддати особисто. Ну неможливо, тому що стільки людей було в маршрутці. І треба було передати гроші, і я не можу тобі передати, скільки у мене завжди було тривоги. Я це не дуже розумів, я це відчував, але не розумів, що це зі мною відбувається. Тривоги через те, що ти віддаєш якимось людям гроші, а раптом ці гроші до водія не дійдуть. І він не зупинить. А що тоді робити? Мені мама дає на день 2 гривні на дорогу в школу. На зворотній бік і ще на якусь булочку з сахаром в школі. І в мене немає інших грошей. Якщо ці гроші не дійдуть, от я буду тією дитиною, що по колу катається на маршрутці тупо, тому що мене водій не випускає. І, господи, як це було погано. Як це

Коля 46:16
було погано. А ще, не дай Боже, тобі треба, щоб тобі решту повернули.

Костя 46:21
О, ні,

Коля 46:22
це взагалі. І ти просто сидиш, ти сидиш такий, думаєш, бля, ну точно не, ну все. Ну хтось там, а ну...

Костя 46:30
Це, знаєш що, питання в тому повернуть, чи тобі решту чи ні, це пряма відповідь на питання, зможеш ти, коли вийдеш з автобуса, з маршрутки, купити собі мівіну, чи не зможеш? Тому що якщо тобі решту не повернули, мівіни не будуть. А мівіна, яку можна захам'ячити в сухому вигляді, коли ти купив її десь на зупинці і потім йдеш додому. Це, звісно, для дітей найкраща їжа, тому що корисна і класна взагалі.

Коля 47:06
Якось так і жили, я не знаю. Це не той світ, що зараз майже кожного дня діти лінькуються вчасно вставати і йти в школу, щоб під'їхати на міському транспорті. Причому тут міський транспорт класний, і в них безкоштовний проїзд через те, що вони школярі. І вони просто на цих самокатах.

Костя 47:29
Пізно виходять.

Коля 47:31
Типу болта на самокат стрибнули і поїхали. А в наші часи ти міг просто піти нахер.

Костя 47:40
Замість самоката.

Коля 47:44
Ти міг або швидко йти в школу, або дуже швидко йти в школу. Або

Костя 47:49
навіть

Коля 47:49
бігти.

Костя 47:50
Або дуже сильно їхати на маршрутці. Дуже стрімко. В моєму випадку.

Коля 47:58
Ну, в моєму, розумієш, в моєму не було такого, що ти міг не дійти до школи. Тобто, ти живеш там, не знаю, 3-4 квартали від школи, ти в будь-якому випадку, в будь-яку погоду, ти все одно маєш дійти. Для мене не було, знаєш, якихось таких форс-мажорів, що там або пробка була, або там затор, або там ще щось. Ніхера, ти просто ідеш в школу, все.

Костя 48:24
І не було

Коля 48:25
такого,

Костя 48:25
що ти

Коля 48:25
міг

Костя 48:26
не піти. Це абсолютно правда. А з іншого погляду, я думаю, що я жодного дня школи в своєму житті не пропустив, знаєш, через те, що був затор. І я, типу, ну, вибачте, не прийшов. Мені здається, що було 2-4 рази за все моє життя, коли в Одесі випадає, знаєш, багато снігу. Ну, реально, випало настільки багато, що я рано вранці вийшов на зупинку, але просто транспорту немає. Ну, тупо, от його немає. Я такий, ну, окей, у мене є правдивий, валідний... Валідна причина, чому я можу не піти в школу. І я йду додому, перевдягаюся, йду з друзями у дворі грати в якісь сніжки, а потім дізнаюсь наступного дня, що ви теж не були в школі, тому що в цей день школа була зачинена, тому що навіть ті, хто поруч живуть, вони теж не змогли в неї потрапити.

Коля 49:11
Дістатись,

Костя 49:12
так. Так, тому це така штука, знаєш, що запізнюється і не приходять зазвичай ті, хто близько живуть. Я це зараз розумію по роботі, тому що я поблизько жив від роботи, але все, запізнюється все одно найбільше за всіх.

Коля 49:26
Ну добре, а от якщо вже згадувати такі стародавні часи, от ти коли приходив зі школи, у тебе було таке, що ти приходив зі школи і ти там, не знаю, лягаєш спати після обіду? Чи ти приходиш додому і просто дивишся мультики? Як в тебе там вечори проходили після школи?

Костя 49:49
Я реально погано пам'ятаю. Ну, тобто, старшу школу я вже згадую. І зазвичай я не їхав додому одразу, а ми десь разом з тобою з Сергієм тусили. Це так було. А молодша школа, ну, типу, що в середній школі або в молодшій цій школі було, я реально не згадую. Те, що я інколи лягав спати, було діло. Зазвичай, напевно, я йшов гуляти. Я пам'ятаю, що я завжди думав про цю штуку, яку казали і батьки. І просто в класі казали, що коли приходиш додому, дуже розумно одразу зробити домашнє завдання. І потім йти робити все, що завгодно, гуляти, якісь справи інші по дому робити. І у тебе вільний вечір весь. І я завжди думав, що це дуже розумна ідея, але ніколи так не робив, на жаль. Тому що не міг зібрати волю в кулак і сісти робити домашнє завдання одразу.

Коля 50:40
Просто я колись на цю тему розмовляв зі знайомими, і, знаєш, такі в мене так поділились відповіді, що дівчата здебільшого, ну ті, що мені відповідали в той компанії, де ми спілкувалися, що дівчата здебільшого лягали спати, а хлопці дивились мультики, типу.

Костя 50:58
Ну так от

Коля 50:59
якось воно, що хлопці не лягали, навіть коли це була там рання школа, ну я маю на увазі там... Маленькі класи, що після того, як приходили додому. Я пам'ятаю, що я не спав. Я точно не спав. Я от якраз був з тих людей, що я приходив додому, і я міг, не знаю, від 20 до 30 хвилин витратити на те, щоб зробити домашні завдання.

Костя 51:27
В

Коля 51:27
мене це було таке, що не те, щоб я таке, що зробив «Гуляй смело», просто мені так було легше, я відразу все це робив, причому дуже швидко, і потім йшов і гуляв тупо аж до вечора, тому що завжди

Костя 51:41
була… Аж до Коля пора домой.

Коля 51:44
Так. Щось типу такого в мене було. Я точно пам'ятаю, що це було, знаєш, просто як алгоритм дій після школи. Прийшов, поїв, зробив уроки і пішов гуляти тупо до вечора.

Костя 52:00
Скажи, загалом, коли ти думаєш про ті часи, що були колись, ти сьогодні вживав слово, що вони були іншими. Як ти думаєш, вони були гіршими, ніж зараз?

Коля 52:14
Я розумію, про що ти, але важко сказати. Вони були гіршими, якщо їх порівнювати, напевно, з тим, як би мені жилося. З чим я можу порівняти? Як би мені жилося, якби я жив би зараз в цих умовах, як живуть мої діти? Але це питання в тому, що через те, що вони не можуть це порівняти з моїм досвідом, для них

Костя 52:38
може

Коля 52:38
і вони зараз погано живуть. Ну що вони там умовно їздять в школу на самокатах, а не те, що їх там якийсь

Костя 52:45
приватний водій возить.

Коля 52:47
Ну, типу такого, знаєш? Тобто, ну, через те, що от в них є просто досвід. Він не ділиться на досвід до і досвід після. Є просто ось такий. Я, дивлячись на те, як вони живуть зараз, я розумію, що я жив гірше. А в той час, коли я це, коли я був малим, я жив от в той час, мені було, ну, здається, мене було, ну, типу норм. Бо просто не було іншого якогось варіанту зробити щось

Костя 53:17
інакше.

Коля 53:19
Це не те, що я прийшов, зробив урок і пішов гуляти, а хтось прийшов, зробив урок і сидів, не знаю, грав на айпаді. Бо просто їх не було. І просто всі жили отак.

Костя 53:31
Чувак, я хотів би зробити фаст-форвард. Не те, щоб це було якесь, знаєш, не те, щоб я задумав так якось. Немає тут поєднання між моїм попереднім питанням і цим питанням. І навіть те, що зараз не зовсім питання. Я просто хочу зробити фаст-форвард років так на 20, 30, не знаю. Коротше, на десятки років. І згадати 2020. Так, ковідні часи. І я розумію, що я реально сумую за ковідними часами. Я не знаю, чи можна це назвати сумом за ними. Ти просто любиш, коли вмирають люди. В якомусь сенсі так. Але якась ностальгічна нотка у мене є, тому що я пам'ятаю, як ми знаєш, з дівчиною, коли нам сільпо приносили якусь їжу з доставкою продукти, ми витирали її в якихось пакетах, ми витирали її антисептиком, щоб можна було її вживати. І думали, які маски краще носити, як ми з колегами влаштовували там щотижня. А, мені здається, щотижня, так тоді ми почали цю практику, щотижня влаштовувати Zoom, щоб поговорити один з одним і побачити обличчя, тому що ми всі звикли до того, що в нас не було ремоут роботи, ми всі звикли один одного бачити. І з'ясувалося, що коли ми всі працюємо віддалено, і це був тільки півтора місяці, мені здається, То важко один одного не бачити, і хочеться поговорити, і пожартувати, і щось просто поговорити з один з одним. І я думаю, бля, які були часи класні. Типу, люди вмирали, звісно, це неприємна частина життя. Але і зараз люди вмирають, а тоді їх, здається, в Україні менше вмирало.

Коля 55:21
Я теж сумую за цими часами, але це якраз... Моя родина, вона трошки по-іншому відноситься. І зараз ми відносимося до всіх цих карантинів. Ми, здається, ніколи не сиділи там два тижні, як треба було. От якраз це були ті часи, коли ми могли спокійно подорожувати. Коли почалося в Україні ось вся ця історія, ми класно тоді їздили, ми тоді ще жили між Одесою та Києвом, ми якраз часто їздили просто машиною і по всій Україні, де могли поїхати, бо було прикольно, не було людей.

Костя 55:59
Було пусто.

Коля 56:00
Було пусто і було дуже круто. Так само ми приїхали в 2020 році, ми якраз приїхали в Ригу, і Рига була пуста. Реально тут всі сиділи вдома, і ми теж подорожували, їздили всі в Латвію, де могли спокійно доїхати, гуляли, ми мали би сидіти вдома на карантині. Тому що ще до вигадування вакцини і того всього, але тем не менш, ми дуже багато подорожували просто родиною і не було нікого. І це було так класно, так пусто було. І от я... Спочатку от закохався типу в це місто, тому що от воно таке, знаєш, таке спокійно, тут мало людей. А потім, коли вже закінчилась ось ця корона і всі ті люди

Костя 56:45
повилазили,

Коля 56:46
я такий, боже, то це ж взагалі трошки, ні, воно так і залишається прикольним містом, але воно не таке і не той вайб, який був там в 20-му році, коли я тільки приїхав сюди. Тому що, ну, тут не було стільки людей. І я дійсно навіть сумую за тими часами, коли я міг десь там в супермаркеті стояти, знаєш, і ніякий дід не підійде до тебе і не буде тобі так потилицю

Костя 57:09
дихати.

Коля 57:11
Тихенько так дихати

Костя 57:12
тобі на вушку

Коля 57:12
ось так. Бо були якісь там кордони, там два метри на підході. Соціальна

Костя 57:20
дистанція.

Коля 57:22
От за таким я реально дійсно сумую.

Костя 57:25
Це круто пов'язується з тим, що ти сказав про дітей, що, знаєш, у них іншого досвіду не було, і у нас в дитинстві іншого досвіду не було. Я згадую, коли був ковід, я, ну, типу, в ковідні карантинні часи, я ніколи б не подумав, що я буду відчувати якусь ностальгію щодо цих часів, тому що здавалося, що це часи високого ступіню непередбачуваності. І незрозуміло, що далі буде, і що буде з роботою. І дійсно було трошки тривожно за все це. І знаєш, коли зараз хтось жартує, що зараз погано, але є вірогідність, що колись ми теж будемо згадувати. Пам'ятаєш, 24 рік, війна була тільки з Росією. Як було непогано, а? Які ж були все ж такі часи? Ми, типу, зізвонювалися, щось спілкувалися, щось в Україні все працювало, якісь роботи були. Ну, по-перше, хер знаю, як воно буде. А по-друге, напевно, треба вчитися жити тут і в моменті. Єдиний спосіб, напевно, що в нас є жити, спробувати не передбачати, що буде далі, а жити тут і сьогодні. Тому що, а що ще робити?

Коля 58:41
Погоджуюсь. І я якраз в якомусь анекдоті, от було нещодавно, я вирішив вдягнути піджак, який не носив багато років, і я його вдягнув і знайшов в кармані маску.

Костя 58:55
І я такий,

Коля 58:56
боже, це ж от були ж часи, що

Костя 58:59
реально по всіх

Коля 59:00
карманах завжди ти мав би носити обов'язково з собою ось ту маску. Зараз хто взагалі згадує про те? Типу, часи йдуть, все змінюється, і ми змінюємось, і все навколишнє середовище, вся соціальна ця штука, все змінюється. Ну, побачимо, якими ми будемо. Головне продовжувати записувати подкаст, і потім через кілька років повернутися до цього епізоду. А пам'ятаєш, ми там писали, давай послухаємо, що ми говорили.

Костя 59:33
Але це

Коля 59:34
все з часом.

Костя 59:35
Це все часом. Я ще спробую всім ще раз нагадати, писати нам коментарі на каналі «Годі базікати» в Телеграмі або в Мастодон-аккаунт «Годі базікати». Наш Мастодон-аккаунт, наш канал в Телеграмі можна знайти на сайті «годі базікати.ком». І в нас і пошта, podcast@godibazikaty.com. Пишіть, будь ласка, на пошту, якщо хочете залишити... Якесь там приватне повідомлення, що не прочитає ніхто інший. І може ми колись засунемо електронну руку в електронну кишеню і знайдемо там ваш лист. І нам теж буде приємно.