Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Костя 0:13
А пам'ятаєш, були такі часи, коли люди збирались кудись і їхали подорожувати заради просто задоволення? Та

Коля 0:22
ніколи

Костя 0:23
такого не

Коля 0:23
було. Нікуди не їздив.

Костя 0:27
Якщо вирізати час з серпня 1991 по 24 лютого 2022, то в принципі воно так і буде. З історичного точки зору воно приблизно так і було. Блін, а мені знаєш, що цікаво стало? От всім відомо, що в Радянському Союзі більшість громадян не могла виїжджати за кордон. А коли цю заборону зняли? Ну, тобто, там не заборона, я так розумію, треба було отримувати виїзну візу. І мені стало цікаво, коли цю заборону зняли. Одразу, коли Україна отримала незалежність? Чи це, типу, пізніше якось зробили, чи що?

Коля 1:07
Дякую, що ти вважаєш, що я настільки старий, що це я пам'ятаю,

Костя 1:11
але якось трошки ні. Тобі вже три було. Мені

Коля 1:17
здається, як здобуло незалежність, так і можна було. Хоча мені здається, в ті часи був такий бардак. Хоча це ж, напевно, якраз і ось та була. Якась там хвиля еміграції. Якраз коли кордони відкрили і багато ж хто поїхав

Костя 1:34
до Америки.

Коля 1:35
Це якраз... Тобто виходить, що кордони відкрили і вони відразу поїхали.

Костя 1:41
Там була така... В Радянському Союзі, я так розумію, що була декілька хвиль міграції. Одна чи декілька з них були, типу, в Ізраїль. Наприклад, коли... Якісь були піднесення в єврейському ком'юніті після виграної війни. Наприклад, нам здається, Ізраїль шестидневної війни 67-го переміг. І тоді євреї таки в Радянському Союзі. «Ей, ми теж туди хочемо! Ми теж хочемо бути причетними до чогось кльового!» І вони там писали масово запити в партію, щоб їм дозволили поїхати. І певні кількості дозволили. І так, я розумію, так була колись там, що там, кінець 80-х, це хто там, Горбачов, напевно, коли теж, я так розумію, що трошки тіски послабили і дозволили виїжджати. Питаннячко тепер, коли тепер тіски послаблять. Загалом, я згадав, що окрім початку повномасштабного вторгнення, ще ж була історія з ковідом, коли не можна було подорожувати. Хоча, хрен зна. Тобто, я пам'ятаю, що, напевно, коли цей карантин, березень 22-го, Ні, якого?

Коля 2:51
Вибачте, 20-го.

Костя 2:52
Березня 20-го. І десь місяці-півтора, коли в Україні всі такі «О, карантин». Ну, більшість, окей, більшість така «О, карантин». То теж мені здається, що кордони більшість з них була закрита для такого. Якщо ти хотів просто виїхати тусити, то не можна було, здається.

Коля 3:10
Навіть літаки ж на якийсь час, здається, і літаки не літали, коли якась фігня почалась. Я пам'ятаю, що, як кажеш, у 2020 році я переїхав в Латвію, і ми їхали автобусом. Тоді не можна було дістатись літаком, тому ми автобусом їхали через Білорусь і в Латвію.

Костя 3:35
Тоді, що можна було проїхати крізь Білорусь. Я, правда, не знаю, чи це якась позитивна новина, але все ж таки. Блін, виходить, що це, звісно, трошки сумна історія про те, що зараз більшість українців не можуть подорожувати. Твоя так, абсолютна більшість українців чоловічої статі не можуть подорожувати. Але дійсно, були часи, коли це, можливо, було і навіть хтось це робив. І я ще згадав, якщо ми, знаєш, ретроспективу того, що відбувалося останні роки, що, на мій погляд, те, що Україна отримала безвіз з

Коля 4:10
Європейським

Костя 4:11
Союзом, це одна з грандіозних подій в історії України. З точки зору того, що мало що так, на мій погляд, допомагає в якомусь розвитку людини, аніж поїхати кудись, де може бути краще. Щось може бути краще, я маю на увазі не все, звісно, але щось може бути краще, подивитись на це і повернутися вдома і таки «Ого!» ». Ого, а так можна було. І відчути оце небажання більше бути в лайні. Тому я, блін, я дуже вдячний цех комунат, треба шоколадному королю. По пану Порошенку. Так,

Коля 4:47
Порошенко,

Костя 4:47
так. Ну, я розумію, що насправді це робота там, напевно, десятиліть якихось дипломатів, політиків і все інше, а потім всі такі безвіз, це Порошенко. Треба буде дослідити цю історію.

Коля 4:59
Оце як війна, це Зеленський, знаєш, типу, що Україна

Костя 5:03
встоїла, це

Коля 5:04
все

Костя 5:04
Зеленський. Так, це все Зеленський, особисто бігав. Скажи,

Коля 5:07
будь ласка. Чекай, в мене є таке питання. В тебе зараз вікно відкрито?

Костя 5:13
Чи

Коля 5:14
ні? Ні. Можеш відкрити, бо зараз я буду душнити. Ти казав, що зараз не можуть подорожувати хлопці, правильно? Але, по-перше, якщо так подумати, то правильніше, напевно, сформулювати, що вони не мають можливості подорожувати. Тому що можуть вони чи не можуть. Я маю на увазі, що вони не можуть навіть цю дію виконати. А раніше, я не думаю, що багато українців просто кудись їздили через те, що в них не було грошей. Тобто вони могли б кудись там, але зараз вони не можуть фізично виїхати, бо їх не випустять. Раніше багато з них не виїжджали через те, що не було грошей. Але якщо подивитись на іншу частину нашого народу, тобто на жінок, в них суперможливість подорожувати зараз будь-якою країною. Тому що зараз всі країни відкриті для українців. Ну, принаймні, так було раніше. Більше такого було, не знаю, як зараз, здається, це вже знижається, ця вся історія. Але я знаю багато людей, які ніколи в житті нікуди не виїжджали, навіть, не знаю, закордонної України я навіть не беру, навіть якісь дальні якісь міста України, навіть в Києві ні разу не були. А тут кордони відкрили і вони просто подорожують там, типу, Європою умовно. Ну, тобто там пожили в одному місці, там десь погуляли в іншому, в третєму і так далі. Тобто, знаєш, як то кажуть, є така дурна фраза «Кому війна, кому мать

Костя 6:59
родна».

Коля 7:01
Тобто, для одних це реально якісь такі важкі кордони, типу, ти не можеш виїхати через те, що ти просто чоловік, сиди, або народжуй дітей, або йди, типу, треба воювати.

Костя 7:14
А народження дітей чоловіку

Коля 7:16
важкувати. Тут інша справа. Якби жінок не випускали, якщо вони не народили менше трьох дітей, це теж було б цікава історія. Типу, ти не можеш нікуди виїхати. Спочатку народи трьох, і потім ти зможеш кудись виїжджати. Нам же треба якось демографію підіймати. Чоловіки ж самі це не зможуть зробити, скільки б їх там не залишилось в країні. То інша історія. Просто я про те, що для багатьох це супер можливість. І багато знайомих, знайомі знайомих просто повиїжджали хто куди, хто в Канаду, хто в Америку. І це просто, знаєш, наче в один кінець, що кордони відкрили, вони просто виїхали, і ніхто не планує більше повертатись. Тобто це ось та можливість. Одна на все життя, тому що якби там війна не почалась, то ніхто б ніколи, ну багато з них не мали б змоги зробити таке. Ну бо їх ніхто б туди не пустив. А так як через те, що кордони відкрили умовно там для якоїсь верстви населення або тих, хто встиг виїхати, В перші дні, коли ще можна було, я про чоловіків, або хто зараз знаходить, якісь обхідні схеми, як це зробити. Або легальні. Або легальні, так. І багато хто просто тікає і дійсно не планує навіть повертатися. Тому тут, знаєш, таке важке питання, що комусь важко, а комусь і легше. Це іншої можливості, бо у них в житті б і не було таке зробити.

Костя 8:46
Так, на дворі вже доволі холодно, я можу вікно закрити трошки?

Коля 8:51
Ти можеш, знаєш, його відкрити на цей провітрювання, тому що я буду інколи ще таке щось вбрасувати.

Костя 9:01
Ні, ти все правильно кажеш, з точки зору того, що дійсно багато хто скористався війною як можливістю покращити своє життя. Типу вони поїхали з України не тому, що їм було страшно, і не тому, що війна безпосередньо вплинула на них, на їх роботу, Чи взагалі на щось, на їх безпеку. Багато хто встиг виїхати там в перший день, наприклад, або в перший місяць. Не бачив жодних обстрілів, взагалі не бачив жодної небезпеки. І виїхав або виїхали. Виїхали, тому що в них з'явилась така можливість. Я до сих пір, вже майже скоро три роки, як з початку полномасштабної війни, я до сих пір не можу

Коля 9:42
сформулювати,

Костя 9:43
власне, Ставлення до цього. Тому що, блін, ну виїхали, виїхали, а чого ні? Ну, напевно, зараз в Україні вже не залишилось місця, до якого війна не доторкнулася. Може, десь там, знаєш, на Закарпатті. Та й те, я не слідкував, яка там ситуація. Ну, може, там один раз якась ракета там була, не знаю. Але те, що суспільство змінюється, і те, що не всі можуть знаходитись в атмосфері, коли постійно ти в стані загрози, тому що, знаєш, одна справа, що кудись нам не прилітає, а кудись прилітає частіше. Але комусь, я так розумію, що нестерпно просто перебувати в атмосфері, коли, знаєш, постійно під загрозою того, що зараз щось прилетить, і тебе

Коля 10:26
вб'ють. Або хтось просто захотів подорожувати. Або хтось

Костя 10:30
захотів

Коля 10:31
подорожувати. Взагалі була незрозуміла ситуація. Люди виїжджали, і ми тут з боку Латвії дуже допомагали як волонтери, багато чого робили. Але зараз, як ти вже кажеш, майже три роки повномасштабного вторгнення пройшли, і просто зараз читаю, там в групі хтось пише, типу... Умовно це виглядає так. А які плюшки будуть, якщо я переїду до Латвії? Тобто люди зараз просто обирають. Насправді, це коли читаєш, мені просто настільки гидко, що люди зараз обирають. Хто знає, якщо порівнювати умовно з Польщею, що краще, що гірше. Тобто люди зараз обирають не… Вони не їдуть з війни, а вони їдуть кудись. Тобто вони вже обирають, куди їм краще переїхати, щоб просто там пожити. Знаєш, це як на курорт. Ти коли обираєш кудись подорожувати, ти такий, в яку країну мені поїхати, що там подивитись? Такі люди. Типу, а де дають більше грошей, як соціальна допомога? А де дають квартири? А ні, тут мені не підходить. Тут мені дають в гуртожитку, десь там в сраці міста? Ні, а де дають там кращі квартири? Тобто люди зараз собі сидять, обирають хто, де, що, куди, як. І ото потім таки назбирали всі факти, а тепер я можу переїжджати.

Костя 12:08
Скажи, будь ласка, що ти з цього приводу відчуваєш? Що ти думаєш? Так неправильно робити? А що їм робити? Якщо вони не хочуть бути вдома з якихось причин, вони дійсно мають право переїхати. Не обирати місце, яке найкраще, яке найкомфортніше бути. Буде просто такий, знаєш, як глобус крутанути і пальцем так пуп. І от буде прикол, знаєш, якщо ти там з Миколаєва приїжджаєш в Житомир. Потрапив випадково. Не туди пальцем.

Коля 12:40
А

Костя 12:41
що

Коля 12:41
людям робити? Я не знаю. Я не знаю. Якось... Важка ситуація, тому що я розумію, що це для людей суперможливість отак от просто виїхати і, може, вперше в житті побачити за границу. Поїхати за кордон кудись. Я не знаю. У мене таке, знаєш. І немає сталого якогось такого розуміння, чи це правильно, чи це неправильно. Просто багато хто, напевно, те, що прикривається війною... І через це, знаєш, просто робить собі якісь там, ну, знаходить собі якісь там ось ці переваги в житті.

Костя 13:19
Так, ну, такі історії є. Єдине, що мені від людей хочеться. Я насправді розумію, що я не проти, якщо люди так роблять. Єдине, чого мені не хочеться, це коли люди... Чи то я не знаю, чи то в них немає емпатії, чи... Я не знаю, що з ними трапляється, коли вони, наприклад, переїжджають в якусь там умовну Францію, чи там, не знаю, в Нідерланди, кудись, знаєш, де гарно виглядає так, вони потім викладають в Інстаграм якісь пости і пишуть, що війна – це найкраще, що з ними трапилось, тому що вона принесла

Коля 13:51
їм

Костя 13:52
можливості. І коли це читаєш, думиш, блін... Я дійсно розумію, що війна дійсно дала багатьом людям, не тільки, до речі, українцям, а, наприклад, хтось заробляє гроші на ній, хтось покращує своє становище в якомусь іншому сенсі. Але просто писати, що війна при цьому – це якось дуже класно і найкраще, що з ними відбувалось – це людоєцька якась історія. І от від такого я точно просто, знаєш, срака

Коля 14:23
палає. А чому, якщо ти там все життя жив в селі Дач, якийсь там, не знаю, вигода під Одесою, і бачив на себе тільки там коров і гарні краєвиди, а тут тобі хіррак і в Нідерланди.

Костя 14:37
А там теж корови, дорожче.

Коля 14:40
Але там інші корови, інші краєвиди. І можливість отака, щоб ти телепортнувся з одного села в інше село, але в Європі. Ну вони трошки так відрізняються. Давай не будемо лукавити, що є різниця

Костя 14:56
між ними. Там дощ частіше йде.

Коля 14:58
Слухай, а ще в цих групах, знаєш, є така штука цікава, коли, ну тут же ж як, якщо ти там з України, тобі багато чого віддають. Там речі віддають, якісь меблі віддають, ну багато чого. Особливо там перші півроку всі збирали все, що було, навіть закупали нове просто. А зараз я все частіше бачу оголошення, типу, от як я колись казав про те, що вони не можуть самі там подивитись, що взагалі пишуть в групі, типу, там... Допоможіть знайти якогось там автоперевізника, мені треба там з Риги в Київ. Хтось вже повертається. Але ж їм, щоб повернутися додому, їм треба мікроавтобус, бо в них стільки тут речей назбиралось. Тобто всі кажуть, що ми виїжджали, в нас був один рюкзачок, ми без грошей, ми не знали, куди ми їдемо, ми їдемо. Просто, типу, внеминуче. А назад вони повертаються чомусь мікроавтобусом з речами. Це одні з ті самі люди. Типу, в них якось нафармилось за цей час.

Костя 16:03
Ну так, так, щось, я думаю, що накопичили вони.

Коля 16:07
Причому це, знаєш, вони ж не залишають ці речі просто наступним емігрантам, які там, ну не емігрантам, а біженцям, які так само приїжджають з України, яким так само треба там якісь дитячі іграшки, якісь там візочки, якісь там, ну коротше, всі речі, все, що є. Ну тобто вони це не залишають іншим, вони такі, ну нам це дали, ну а чому ні? Слухай,

Костя 16:33
з одного боку я розумію, що в ідеальному світі люди б, наприклад,

Коля 16:37
покористувалися

Костя 16:39
чимось.

Коля 16:39
Мені стільки

Костя 16:40
напіхають. І потім покористувалися б чимось, а потім такі «О, клас, все, я їду додому, можна залишити це комусь, тому, кому потрібно це зараз тут або там десь поруч». Або не біженцю, комусь завгодно. Але коли ми дивимося про цю історію, що в Україні дуже голосно вона лунала звідусіль про якусь там чувіху, що була головою якоїсь державної служби, і в неї вдома знайшли 6 мільйонів доларів і щось таке. Та блін, то що людям хтось, коли вони як біженці виїхали, хтось їм щось подарував і зараз їм шукати, кому це віддати, та господи, їм реально чесно подарували. Якщо вони це не вкрали, на мій погляд, хай лишають собі, це вже... Це вже таке.

Коля 17:27
Щоб тут, треба мені ще щось додати. Мені все одно напіхають хуїв нормально так в коментах. Теж хочу пояснити, що я розумію, що кожен може сказати, що «А в мене знайома, яка в сусідній дім попала?» Я розумію, такі люди є. Але зараз кажу про більшість людей, для яких дійсно в мене є знайомі, які так само їм дали безкоштовне місце, де проживати. А вони, умовно кажучи, збережені гроші, вони потім поїхали автомобілям подорожувати просто Європою. Ну, тобто, тут знову-таки можна сказати, а що вони це не вкрали? Ну, вони це не вкрали. Але, ну знаєш, здається, що десь ось тут рівень ось тієї, знаєш, ну типу правди, рівень чесності, він десь якось, ну як на мене, ну трошечки зламаний. Ну знаєш, це як знайти баг в системі, о, тут це як вони знайшли баг в системі, і вони ним користуються. Чи можна сказати, що просто я їм заздрю, бо в мене такого немає? Ну, типу, не знаю, може зі сторони, може, воно так і виглядає, бо я сюди приїхав ще до війни, і навіть я тут, коли комусь кажу, що я з України, до мене відразу таке відношення, таке, ні-ні-ні, я приїхав ще до війни, я тут працюю, я на інших правах, мені не треба безкоштовне щось. Я не хочу ось тих переваг, що дають біженцям, бо я сюди переїхав з іншою метою, в інший час. Я, чесно, можу сам сплачувати. Якщо захочу піти в якийсь зоопарк, то я сплачу сам за білет дітям і не треба, їм безкоштовно, бо ми українці. Я просто через те, що якесь, правильно ти кажеш, лицемірство, воно дійсно присутнє. І мене коробить дійсно, що є такі люди, що з цим скористувались. І якщо казати про тих урядовців, службових державних посадовців, які у нас в країні, то ми як прості люди, які навіть не всі живуть в Україні, а просто хочуть якось допомогти. Збирають якісь донати, ті гроші, що вони можуть, а якийсь йобаний Труханов просто вирішив відремонтувати чи достроїти якомусь суду за кілька мільйонів якусь

Костя 19:49
хрень.

Коля 19:53
Тобто ти розумієш, що тут ти якось намагаєшся зібрати гроші, які ти можеш, щоб задонатити на якісь русорізи, бо чим менше русні, тим краще. А з іншої сторони, там якісь мільйони, мільярди просто грошей, їх розкрадають собі, тому що вони уйобкі.

Костя 20:13
Це якось, знаєш, так працює, що всі навколо грають в якусь гру. Де у кожного якась роль. Типу, Європа і суспільство в Європі грає в гру, де їм дуже не все одно на українців і дуже не все одно на Україну. І вони дуже нам допомагають. Але коли кажеш, якщо вам не все одно, а дайте нам всю допомогу, що нам потрібно, щоб принаймні не програвати у війні, вони такі, ми не впевнені. Типу, не факт. Наша влада, вона грає в гру, де вони ніби такі, ми всі зараз супер-патріоти, але коли дивишся в деталі, то в них там по 6 мільйонів доларів вдома знаходяться. Це

Коля 20:56
просто у

Костя 20:56
тих, це навіть не рівень мера чи міністра, це просто голова якоїсь служби. Вони вдома 6 мільйонів доларів. Взагалі не уявляю, як це можливо. Я так розумію, що багато людей в лапках біженці теж такі. А ми теж граємо в гру. Тобто ми могли виїхати з України на якомусь останньому Porsche Cayenne,

Коля 21:36
Ти питав, яке в мене ставлення до цього і як я до цього відношусь. От, напевно, в мене таке трошки спантеличене ставлення. Тому що, якщо це дійсно вважати грою, то я розумію, що я в цій грі просто намагаюся грати в Counter-Strike, коли ти єдиний, хто не грає з читами.

Костя 21:55
Або ти на ножах, домовились на ножах, а всі такі, ну

Коля 21:57
взагалі то я не буду. І знаєш, воно якось так і виглядає. Типу, що ти просто намагаєшся грати за якимись чесними правилами, а люди використовують різного роду чити. І це просто, знаєш, у мене таке... Відчуття, що я то роблю чесно і правильно, але я все одно якось програю в цьому. Хочеться робити як всі, тому що це ж неправильно. А з іншої сторони, будеш ти один нормальний і лох, і що з того? Хто в цьому виграє?

Костя 22:29
Напевно, це моя особиста думка, напевно, чим більше таких людей, що бачать, що можна обманути систему і всіх обманути, взяти там, де можна не брати, чим більше чесних людей, Тим сильніша взагалі сторона, на якій вони знаходяться. Тому що так, знаєш, у мене особисто було на початку повномасштабної війни таке у багатьох піднесення, що типу всі, кожен українець, він з нами, кожен хороший і все таке. Зараз ти заходиш в будь-яку соціальну мережу і там срач на срачі з будь-якого приводу. І ти бачиш, що люди дуже дивні, і що дивні люди нікуди не... Ну, сюрприз-сюрприз, вони нікуди не діялись. І багато людей, які дуже єбобо, і з нашого боку теж єдине, що нас об'єднує, що ми хочемо, щоб наша армія вбила їх. А не, щоб вони нас. І це єдине, в чому ми об'єднуємось. В чому ми дійсно на одному боці. Те і те. Багато, на жаль, в Україні тих, хто все ще вірять в якусь дружбу народів. Вони просто трошки ховаються зараз. Хоча там на останній прикладі. Бачив там в Одесі якась чувіха в центрі на Європейській

Коля 23:38
площі.

Костя 23:38
Там з російською ганчіркою

Коля 23:40
махала.

Костя 23:41
І потім на якомусь допиті, я так розумію, що в інтернеті показали і розповідали, що Росія одна, єдина якась На неї нападають з різних боків. Вони все ще існують. Вони все ще посеред нас. До речі, класний епізод про подорожі виходить. Ну, в принципі, ніхто не обіцяв, що він буде про подорожі. І це дуже актуальна тема, чому він діє. Уявити собі, що зараз 21 лютого, 22 року, ні, 23 лютого, так? Тобто вечір перед повномасштабним вторгненням. Війни ще немає і всі можуть виїжджати за кордон. І ти ментально знаходишся в тому стані. Ти взагалі подорожі любиш?

Коля 24:26
Ну, взагалі, так. Точно не в ті часи, бо я навіть в ті часи, я пам'ятаю, що у мене знайомі тут з Риги якраз хотіли поїхати, значить, в Київ на конференцію. А там просто Dream Team. Дві Русні і один з Луганська. І я їх як тільки міг, кажу, та не їдьте, ви що? І вони, та нічого не буде. Ой, какая там війна? І в якийсь момент я навіть пожалів, що вони не поїхали. Просто мені було б цікаво, як би вони виїжджали. Знаєш, спочатку повийобувалися, а потім ми їх хотіли подивитися, як вони б звідти потім тікали. Далі, щоб з ними було. Це інша історія. Про подорожі я не знаю. А що вважати? Подорожі – це що? Давай спочатку прийдемо до, коли ти виїжджаєш куди? Типу, за кордон? Чи ти виїжджаєш з свого міста? Я думаю, що

Костя 25:22
не обов'язково

Коля 25:23
за

Костя 25:23
кордон.

Коля 25:24
А якщо ти навіть, не знаю, в своєму місті знімаєш якийсь готель і там живеш, це вважається типу подорожю? Ну, що саме за термінологією ми будемо вважати подорожю? Це що? Це гарне

Костя 25:37
питання.

Коля 25:38
Я ж кажу, я буду душнити.

Костя 25:40
В мене вікно все ще відкрите на провітрювання, тому можеш. Я думаю, що можемо сьогодні домовитись, що ми будемо вважати подорожу, виїзд за межі міста, де ти зазвичай живеш. Бажано з метою подивитись щось нове, відпочити, отримати якісь нові враження, щось отаке. За межі міста хоча б. Давай так, не району, а міста. Добре.

Коля 26:04
Так, ну просто якщо, тут дуже швидесенько розкажу історію, що у мене за цей рік двічі знімав готель в своєму ж місті, в Ризі, просто через те, що діти, це було день народження доньки і день народження сина, і просто вони хотіли привезти своїх друзів і влаштувати вечірку у нас вдома. Я, як гарний батько, просто всю іншу родину зібрав. І ми просто поїхали в готель ночувати, щоб вони донька зі своїми друзями просто влаштували класну вечірку вдома і не було батьків, які б заважали. Така сама штука була якраз в вересені на день народження сина. Це просто історія, що я навіть в своєму ж місті ночував в готелі, бо так треба було. А якщо ти кажеш про виїхати за межі міста, і ти там сказав подивитись нові місця і відпочити. А що таке відпочинок для тебе? Я ж кажу, просто коли ти виїжджаєш з родиною, і у вас мільйон дітей... Там відпочинку не

Костя 27:15
буває.

Коля 27:17
Тобто для мене більше відпочинок, якщо вони поїдуть, а я залишусь сам вдома. Ось це буде відпочинок. А подорож, це просто коли... Тому для мене подорож, це просто коли ти їдеш в якесь нове місце.

Костя 27:34
Або незвичне.

Коля 27:36
Незвичне, так. За межами свого міста. Отак скажемо.

Костя 27:42
І ти не обов'язково там відпочиваєш, не обов'язково отримуєш нові враження, тому що це, наприклад, може бути місто, в якому ти, або ви вже були. І тоді що? На що тоді?

Коля 27:59
Ну, багато разів, знаєш, коли я ще жив в Україні, часто приїздив в Київ. Причому там в одні ті самі місця ходив. Але це все одно було круто. Нічого нового, нічого такого, але все одно подорож і подорож.

Костя 28:14
Ми багато разів, до речі, з тобою були в Києві разом. І дійсно ходили в одні ті самі місця. Типу в Кальянну, там недалеко від Хрещатику. Я не пам'ятаю, як воно називалось.

Коля 28:23
Заньковецька 6, «Слон». Точно,

Костя 28:25
«Слон», господи. Згадування розблоковане. І в цьому це взагалі окрема штука. Знаєш, про те, що я коли починав свого кар'єру мандрівника, то я думав, що я не буду повертатись в ті місця, де вже був. Бо, типу, знаєш, життя надто коротке, щоб двічі кудись їздити. А тепер я розумію, що в цьому велике задоволення, щоб знову приїхати в якесь місто і знову пойти в ту кальянну «Слон» або просто кудись піти в кав'ярню, де я вже був, якийсь парк, просто вулицями пройтись тими, де я вже був. І з'ясували, що це в цьому великий кайф. А у тебе був колись досвід мандрувати одному? Я знаю, що ти багато в Київ, наприклад, один там їздив. А так, щоб ти кудись прям зібрався і поїхав

Коля 29:17
один. Один ми маємо на увазі, що без родини.

Костя 29:21
Взагалі один. Типу один-один прям.

Коля 29:26
Та історія, коли я в Америці жив і там без родини. Два місяці, здається, там жив.

Костя 29:34
Так хіба. Мені здається, воно цілком підходить під визначення.

Коля 29:38
Була така історія. Це багато років тому було. Ще була історія, коли ми з моїм знайомим зробили собі євротур. Значить, ми летіли Одеса-Берлін. Там ми взяли тачку. Там ночували, потім ми поїхали, ну тут я можу плутати географію, але ми поїхали, я не пам'ятаю, як це по карті, але там точно були такі міста, як Відень, Прага, Брно, Мюнхен. Там ми машину залишили, полетіли в Амстердам, ще кілька днів там, і потім повернулись в Одесу. Я не пам'ятаю, які самі міста ми заїжджали, але якось по карті, якщо ви знаєте кращу географію, ніж я, то там зрозуміло, що ми на машині з Берліна до Мюнхена якось проїхали по цікавих містах і звідти вже

Костя 30:28
полетіло. Я не можу сказати, що я дуже добре знаю географію, але я взагалі хер знаю, як ви поїхали з Берліна в Мюнхен через Брно, Прагу та що там ще було, через Відень.

Коля 30:41
Ну якось так ми поїхали, я не пам'ятаю. І це було десь там 18-й, здається, рік. І то ми удвох, от з ним також там без родини такі собі влаштували «Євротур».

Костя 30:53
І що, як воно?

Коля 30:55
Ну, прикольно. Ну, знову-таки, як взагалі так цілком розглядати як подорож, це прикольно. Але не можу сказати, що я там в кожному місці багато чого побачу. Хоча потім я повертався в Відень вже зі своєю родиною, і вже ми їх їм показати якраз там ось той Шенбрунн, це великий палац, бо я там також був. Ну, коротше, насправді прикольно. Це не відчувається як автобусні тури, де ти за 42 години можеш 100-500 тисяч міст побачити. Якщо ти вчасно не подивився вікно, то ти якесь місто не побачив, бо ви вже проїхали. Коли їздили, ми ночували в великих містах. Тобто в нас достатньо було часу, щоб там ще погуляти. В деяких ми залишались надовше, в деяких менше. Але така цікава подорож, вона цілком зайняла більше тижня. Така от собі історія.

Костя 31:56
Як, скажи, ти коли мандруєш десь, у тебе є якийсь типовий паттерн, що ти робиш у місті? Бо я, наприклад, знаєш, що в мене є типова історія, що я в кожному місті, куди приїжджаю, я завжди йду у кав'ярню третєї хвилі. Тобто там, де, знаєш, чуваки, я чую їх з макбуками. Такі всі модні, гарні, там де кава смачна. І мені кажуть завжди, вам миту якусь Ефіопію чи якусь там Кенію. Я кажу, господи, дайте мені просто мій флетвайт. Я гадки не маю, яку мені там Ефіопію. А у тебе є якісь ритуали такі?

Коля 32:29
В той час, про то Євротур, що я кажу, у нас був ритуал, ми в кожному місті знаходили кальяну. Найгірша кальяна була в Амстердамі, тому що там останнє, напевно, місце в Європі, де хтось подумає палити кальян. В Амстердам не за тим приїжджають, серйозно. Тобто джойнти ти можеш купити будь-де, будь-які. Ти приходиш і там, як в тій кав'ярні, тобі кажуть, тобі немиту Ефіопію, чи ще когось. Починають всі ці, коротше, розповідати про різні сорти. А з кальяну, якусь ми там знайшли, і там був найгірший кальян з того, що ми палило за весь цей євротур. І він, здається, ще й був найдорожчий. Тобто за ці самі гроші ти міг там нормально собі накупити косічків.

Костя 33:18
Тобто так, я так розумію, що там дійсно за кальянами туди ніхто не подорожує. Може там навіть місцевою... Там якийсь «бонг», знаєте? Це і так, ця штука називається, з якою там той канабіс... А не тільки

Коля 33:32
канабіс

Костя 33:33
палять.

Коля 33:34
Це виглядало ледь не те, що ми спитали про кальян. Він такий, бля, подивився, що на шафі стоїть такий, знаєш, просто як елемент декору. Такий, знаєш, пил стряхнув з нього, щось там підшаманив, щось якось зробив. Ну, коротше, він був дійсно хіровий. Так, в мене це була ось та одна подорож, вона була така особиста. А взагалі, не знаю, немає. Мені більш приваблює в таких... Справжнє життя. Так, просто подорожувати вулицями, як колись розповідав, що мені подобається, приїхав кудись, ти просто йдеш. Реально, куди прийшов, це залежить від часу, але дійсно, куди дійшов, що встиг подивитись. Тобто, як просто звичайна людина, бо є ж така історія, що коли ти живеш, що туристи і ті, хто живуть в цьому місті, вони просто по-іншому бачать це місто.

Костя 34:48
Ну, звісно, так. Слухай, я не був в Америці ніколи, але в мене, знаєш, таке уявлення про Америку, що там районність досить ще така залишилась, я не знаю, як кардинальна. Тобто, знаєш, там є такі райони, де безпечно, все круто і там, де можна гуляти, а є такі райони, де не бажано заходити, якщо ти там не частина ком'юніті цього. Коли ж в Америці ти заходив так випадково в якісь райони, де такий, о-о, щось я кудись не туди потрапив.

Коля 35:17
Тут я обов'язково маю сказати фразу, що Америка вона велика, вона неоднородна. Кожен штат, кожне місто, воно живе по своїх правилах. Знаєш, такий пафосно все

Костя 35:31
це розповідав, як

Коля 35:32
людина, яка була... Як людина, яка була в Америці. Є такі штуки, я, чесно, не заходив. Був... А, ні, один раз... Ну, я був... Я не можу сказати, що там багато подорожував. Я суперкласний. Я був... Ми жили в Бостоні. От майже всі два місяці. І я ще був в Нью-Йорку. Але от саме в Бостоні була історія. Ми жили в фінансовому, типу... Дістрикт, кварталі, районі. І один раз, а, отак от ми з моїм знайомим, ми зайшли в італьянський квартал, теж шукали кальян, бо на той час я багато палив кальян. І там, короче, сигарна, така вона, значить, такі сходи в такий, типу, підвал, не знаю. Ми спускаємось, це італіянський квартал, Бостон, значить, ми спускаємось, там сидять за столами такі італіянці, і вони просто всі замовкають і повертають на нас голову. Чувак, це як реально в фільмі, і вони виглядають реально, як, знаєш, така італіянська мафія.

Костя 36:35
Тобто це

Коля 36:35
не ті

Костя 36:36
італійці, що вас з пастою нагодують, це інші типи

Коля 36:38
італійці. Це дуже сильно інші італійці. І ми прийшли, я зі знайомим, ми спускаємось, і всі так здивувалися, що ми взагалі зайшли. Ну, типу, знаєш, а там, дійсно, там в них багато цих сигар. Вони почекали, поки ми пройшли там в якусь дальню залу. Сіли, прибіг там якийсь хлопець з приводу кальяна, щось питав. Ми ще, здається, там якісь коктейлі замовили. І вона ще така, типу, каже, ми кажемо, що потім ми... Розрахуємось, вона каже, давайте я вашу картку заберу і забираю в мого знайомого банковську карту. І ми сидимо, і він такий, слухай, мені здається, що мені більше грошей не повернуть. Мені просто все зараз знімуть і ще нас вб'ють. І просто така атмосфера дуже така стривожена, напружена. Я такий, а мені теж, знаєш, ну якось ти не відчуваєш себе, як там зазвичай, коли ти там палиш кальян, такий напіврозвалився на диванчику, такий, знаєш, чилиш, такий щось там розмовляєш. Ніхіра, ти такий сидиш, як на голках, типу, що просто в якийсь момент вони прийдуть і щось з нами зроблять. Ну, тому що це якісь там мафіози. Ти пройшов мою сігарну

Костя 37:56
в день народження моєї доньки

Коля 37:58
без поваги. Так, може я щось не то зроблю, що вони зрозуміють, що я якось знеповажливо до них відношусь. А я ще ж не міг на той час, з яким ми приїхали, я не міг ще багато ось ці смолтолки проводити, якісь там веселі ось ці правильні polite-фрази вимовляти, щоб вони не відчувались резкими. Знаєш, і я такий думаю, боже, може я вже накосячив, може просто зараз за нами вже їдуть. І коротше, я пам'ятаю, що там я так і не допалив той кальян, ми просто такі, ладно, ні, коротше, ми все, коктейлі випили, пішли, забрали його картку, пішли відразу в банкомат перевіряти, скільки грошей вони зняли. От, і, коротше, якось так. Тому, ну, але це така, знаєш, кумедна історія, хоча вона дійсно на той час, вона була дуже така, знервована для мене. Але я не потрапляв, тому що, ну, якось просто ті... Дякую, що ти оминув колір шкіри. Але, на щастя, все обійшлось.

Костя 39:32
Так, я, до речі, знаєш, як всі, ну, ладно, як багато хто, знаю про Америку, про Сполучені Штати Америки. Дуже багато, як для людини, що там ніколи не була. І я нещодавно дізнався, що там дуже досі розповсюджена історія, коли тобі приносять

Коля 39:49
чек для сплати, наприклад, в якомусь закладі. І коли ти дійсно даєш свою картку, вони її забирають і з нею йдуть до терміналу. І там сплачують.

Костя 39:56
І я такий, ого. Тобто це країна, з якої пішли, там, типу, Apple, Google, з їх Apple Pay і Google Pay. І в цій країні не дуже, взагалі, ця історія, здається, розповсюджена. Тому що, якби в Україні мені хтось сказав, покладіть сюди свою картку. І, здається, там ти ще записуєш їм пін-код. Тому що, якщо, типу, вони йдуть розплачуватися, вони там запитують пін-код, вони просто вводять пін-код. Чи є у тебе улюблена подорож якась, де доводилось бувати?

Коля 40:35
Насправді, такою, щоб одна і вона запам'яталась на все життя, важко сказати. В кожній подорожі є щось... Ні, я зараз нецікаво розповідаю якимись загальними фразами. В кожній подорожі є щось гарне, є щось погане. Напевно, та штука, яка мені запам'яталась на все життя і сильно мене вибила, це, напевно, Нью-Йорк. Навіть те, що в Бостоні жив, це прикольно, але коли я приїхав в Нью-Йорк і побачив Нью-Йорк своїми очима, погуляв по Манхеттену, і це те, що важко забути.

Костя 41:15
Розкажи враження, будь ласка, я дуже-дуже хочу побувати в Нью-Йорку. Але в мене, знаєш, таке відчуття, можливо, через те, що потрібна віза, і в мене є ще багато інших факторів, але те, що треба отримувати візу, воно одразу мені чомусь унеможливлює, що я взагалі... У мене таке враження, що я ніколи тут не доїду, я не знаю чому. Як той Нью-Йорк взагалі...

Коля 41:40
Так ти ж можеш як біженець доїхати.

Костя 41:43
Ти ж можеш спочатку в Кентуккі, а потім собі в Нью-Йорк полетіти без проблем. От я, знаєш, та людина. Є просто люди, що дуже люблять подорожувати. І я, в принципі, себе до них теж можу записати. Я люблю подорожувати. Але я не настільки люблю подорожувати, щоб, наприклад, жити в хостелах.

Коля 42:22
Я

Костя 42:22
нічого поганого не бачу в тому, що люди зупиняються в хостелах. Я просто не можу. Коли хтось хропить поруч зі мною, мені важко. Або навіть не знаєш, що хтось хропить. Якщо я з другим буду подорожувати, то мені нормально буде. Але якщо це незнайома людина... І тим більше я не можу безпечно себе почувати, коли, типу, треба спати в приміщенні, де просто чужі люди, я не

Коля 42:45
хочу. Інші люди, так. Є певний рівень комфорту, який тебе влаштовує в твоїх подорожах. У мене так само. Абсолютно так. Я краще нікуди не поїду, ніж поїду і от спати в хостелах, знаєш, або якщо можна там дуже дешево, там в два рази дешевше полетіти, але тобі треба там проїхати, пролетіти п'ять країн, Витратити там 20 годин на те, щоб поспати в аеропортах, тому що так дешевше дістатися якогось там міста, чим там прямий переліт, але там вдвічі більше грошей. І дійсно в мене теж є для себе якийсь ось цей рівень, який, якщо я розумію, що подорож моя, або в мене не вистачає грошей, щоб бути вище цього рівня, значить подорож відміняється. Тих грошей, що мені вистачає, вони, типу, зменшують цей рівень. Ну, значить, ні. Іншим разом, коли буде більше грошей. Тому що в мене так само, я не можу собі уявити, як ми з родиною будемо там в якомусь. Хоча ми, як заїдемо, можемо весь хостел зняти, але все

Костя 43:55
одно

Коля 43:56
є. Є певні обставини, знаєш, що тобі, особливо, коли там якийсь один туалет на весь хостел, чи як там у них, знаєш, чи там ванна кімната, ну коротше, коли вони там спільні зі всіма, ну це просто некомфортно, неприємно і так далі. Тобто є дійсно якийсь там рівень. Так що і так про Нью-Йорк. Слухай, я не знаю, як передати словами ці емоції, враження. Там дуже-дуже-дуже дохіра людей. Тобто, знаєш, воєвись, що там, ну, знову-таки, в той час, коли я там був, це ж центр, це Манхеттен, це, якщо по районах, це десь між Централ Парком та Китайським кварталом. Ось там ми були. Я сподіваюся, що ти не будеш застосовувати цю навичку. Це розуміння. Треба трошки в пояс. Треба трошки пояснити. Був такий художник, напевне його можна назвати, Жан-Мішель Баскія. І він просто жив на вулиці. Тобто в нього там жили батьки, де він міг жити в будинку. Але він з ними посварився, просто жив на вулиці в якомусь картонному доміку, який він сам собі збудував. І там дійсно є багато таких людей. Він потім став більш відомим, його знайомий. Енді Уорхол трошки допомагав йому в цьому просуванні у світі відомих людей. Коротше, і там треба відчути атмосферу. Причому я розумію, що Нью-Йорк, він знову такий, він же супервеликий. Він складається з різних районів. Навіть, що саме той Манхеттен-острів, навіть він складається з якихось там підрайонів ось тих маленьких. Тобто, Я не можу сказати, що я був у всьому Нью-Йорку. Я був тільки на Манхеттені, тільки в декілька районах.

Костя 46:13
Блін, Жан-Мішель Баскія помер ровно через 30 днів після твого народження. Можна було б сказати, що його реінкарнація не в той бік 30 днів. Але все одно, я про нього ніколи не чув. Дякую, збережу собі, хоч почитаю щось. Але з його боку дуже нерозумно. Якщо ти художник і живеш на вулиці, то ти першу фішку того, що ти художник, ти втрачаєш. Тому що художників любять жінки, а жінки в коробку з-під холодильнику не підуть до тебе на вулицю, скоріш за все. Він до них ходив. А може, я просто недооцінюю, наскільки жінки люблять художників. Може, він якось в коробці з-під холодильника жінок приймав.

Коля 47:06
Можливо, ще Нью-Йорк так сильно вплинув на мене, на ось ці враження, тому що я відвідав МОМА.

Костя 47:12
Музей.

Коля 47:12
Музей. Так, так. І там я якраз і побачив вживу твори Жан-Мішель Баскія і Енді Ворхола.

Костя 47:21
До речі, здається, я коли читав, що одеський художник, на жаль, вже помер декілька років тому, Олександр Ройтбурд, здається,

Коля 47:30
його

Костя 47:30
якісь картини в МОМА теж в постійній експозиції виставлені, що не може не тішити.

Коля 47:39
Я не пам'ятаю, чи бачив я там його, але там був Малєвіч, там був Джексон Поллок, там був Далі. Якраз, здається, там я побачив ось цю відому картину «Далі», де час, годинник такий стікає. Розплавлений? Так, так, так. І вона насправді, ця картина, вона формату десь там умовно А4 листики. Тобто я коли собі уявляв будь-яку там картину, то вона для мене якась, знаєш, як такий холст безрозмірний. Просто, що вона існує. А потім я, знаєш, стикнувся з цією реальністю, що це такий маленький папірець. І щоб нормально щось там розглядіти, що там відбувається, то треба дуже близько підходити до цього.

Костя 48:25
Ну, там, знаєш, по-різному. От в Рейкс-музіум, це головний музей Амстердаму, є картина Рембрандта. Її, незвичайно, називають «Нічний дозор», хоча вона так офіційно не називається. І вона, блін, величезна. Вона, я не знаю, метрів п'ять, напевно, завширшки. Ну, тобто, дуже-дуже велика. Ну, коротше, кого я тут намагаюся здивувати тим, що картини бувають великі? Я мені колись пощастило побувати в місті... Здається, він називається «Фігереш». Якось так в Іспанії. Це години півтори-дві від Барселони. Там є будинок-музей Далі, де він жив. Він, здається, навіть називається не будинок-музей, а музей-театр чи щось таке. Коротше, це якийсь великий будинок, де був... Де жив колись Далі. І там є чи одна з версій цієї картини з годинником, чи якісь наброски, що він робив перед тим, як її написати. Я не пам'ятаю. Я пам'ятаю, що я бачив якусь її варіацію, і вона дійсно не велика. У нього, здається, більшість картин взагалі досить маленькі. Тому так.

Коля 49:30
Я тут зрозумів, що ти питав, чи є в мене щось, куди я приїжджаю, що я роблю. Я реально зрозумів, коли я розказував про картини. Я згадав, що коли я був в Амстердамі, я ходив на експозицію Бенксі і потім в музей Ван Гога. Потім, коли я був... Рік тому в Малазі, Малага, Іспанія. Там я ходив в музей Пікасо, тому що він там, здається, народився. І я зрозумів, що дійсно, коли я приїжджаю кудись в якийсь нове місто або країну, я намагаюся сходити в якийсь музей мистецтва і там щось подивитись. От хіба що, напевно, так. Бо всюди, де я бував, я всюди... Всюду намагаюсь такий музей сходити.

Костя 50:16
Я правильно розумію, що це зазвичай музей сучасного мистецтва. Тобто знаєш, окей, може вже Пікасо або Пікасо та далі, напевно, вже не те, що прям дуже сучасний. І хто в Амстердамі забув, хто був? Ван Гог. Але це все ж таки не класична.

Коля 50:33
А, і Бенксі. Ван Гог і Бенксі.

Костя 50:36
Точно. Ну, Бенксі – це точно сучасне мистецтво. Хоча воно більш-менш зрозуміло. Мені здається, що Бенксі заходить людям одна з причин – це тому, що це кмітливо зроблено, класно

Коля 50:49
зроблено,

Костя 50:49
але ще й зрозуміло там символи, які, зазвичай, він... Використовує їх можна считати. Як ти взагалі, ти розумієш сучасне мистецтво? Знаєш, коли там стілець, на ньому шмат лайна, і там написано це вічність. Я умовно, я дуже часто не розумію сучасне мистецтво, якщо це якісь інсталяції, навіть картини, я не можу зрозуміти, як їх считувати. Це що, гітлеровське

Коля 51:31
щось? Він в Австрії? Відень, здається. Ага, так. А з приводу сучасного мистецтва, тут знаєш, як працює сучасне мистецтво, як, напевно, і будь-яке мистецтво. Якщо ти там підходиш, дивишся, і в тебе немає емоцій,

Костя 51:50
ну...

Коля 51:50
Взагалі ніяких, типу, що це, блядь? Ну, крім такого. Ну, значить, воно тебе не зачепило. Якщо ти можеш піймати якісь там емоції, знаєш, це ж може бути створено на такому, що це якийсь там жах, або навпаки, знаєш, ну, тобто, ти починаєш замислюватись, або тобі неприємно, або там ще щось. Тобто, якщо воно якусь там емоцію викликає, крім того, що, типу, там, незрозумілість, напевно. Хоча, може, якесь мистецтво і так працює. Було ж багато історій, коли хтось там залишив, здається, банан на полу, так, і в якомусь музеї сучасного мистецтва, і всі думали, що це якийсь елемент експозиції, тому що ніхто не знає, як воно має виглядати. Ну, типу, що в розумінні сучасного митця, що в нього є мистецтво. Тому я намагаюся, якщо є можливість відвідувати різні, хоча коли я ходив з різними людьми, є знайомі, які навіть коли дивились картини Пікасо, то такі, і що тут? Я так само намалюю. Ну, може, не

Костя 52:58
малюють.

Коля 52:59
Я, до речі,

Костя 53:00
поки відкрив, загуглив про цього Гундертвассера і зрозумів,

Коля 53:04
що

Костя 53:05
я ходив дивитися на його будинок у Відні. Такий, що

Коля 53:08
дивний,

Костя 53:09
ніби з клаптиків зібраний. Такий, о, так я всереду не заходив, але я дивився на нього зовні, я бачить, не зрозумів. У мене, якщо ми вже про мистецтво, коротше, єдине, як я можу розуміти сучасне мистецтво, це якщо я якось опиняюсь в контексті і розумію, як воно створено. Є історія, яку дуже люблю, є класична картина у декількох варіаціях, вона називається «Давид з головою Голіафа». Отак вона виглядає. На жаль, слухачам нашим вони не зможуть побачити те, що я тобі зараз показую, але вони можуть загуглити. Це, коротше, класичний біблейський сюжет. І є у Караваджо, у генія Ренесансу, є декілька її варіацій. І була історія, коли той самий Олександр Ройтбурд, коли він був директором Одеського художнього музею, у нього там був махач з човаками, якими човаками, з підарасами з Одеської обласної ради, Через те, що в нього музей був популярним і почав приносити якісь гроші, а люди, що керували раніше, їм це не сподобалось, що, знаєш, при них вони коли призначали свого керівника, то музей нікому не був потрібен, а тут раптом він згенерив якісь гроші, якісь зацікавленість, вони захотіли його прибрати. І там була, здається, на цьому фоні, його взагалі почали про Ройтбурда казати, що його твори це взагалі хер знає що, що він не справжній художник, що він... Взагалі, все тільки може копіювати, і те не дуже гарно. І він, коротше, зробив, після цього, він написав, в якомусь сенсі, можна сказати, пародію на цю картину «Давид з головою Голіафа». Якщо не забудемо, додамо посилання на неї в шоу-ноти. Я обожнюю цю картину, вона отак виглядає. Типу, знаєш, це... Типу, дуже примітивна версія

Коля 54:58
цієї

Костя 54:58
картини. І це такий, я це розумію, як щелчок такий по носу тим людям, що кажуть, що він може тільки копіювати. Він реально зробив копію, але зробив дуже вдало, дуже гарно, дуже кмітливо. І коли вона... Останній раз, коли я бачив, вона зберігалась на другому поверсі Одеського художнього музею. Вона дуже прикольна, вона класно написана, але вона безумовно є прикладом сучасного мистецтва. І коли я розумію оцей контекст навколо картини, я

Коля 55:27
такий,

Костя 55:27
вау, це класно. Але якщо просто я б не знав цього контексту і просто зайшов би на той другий поверх, подивився на цю картину, можливо, я б впізнав, що це, типу, такий рімейк Караваджо, але, напевно, всі крутості не збагнув би.

Коля 55:42
А це ж, здається, картину Караваджо, так? Хтось там винес в Одесі поцілунок Іуди. Так,

Костя 55:50
здається, це Караваджо тільки в іншому музеї західного та східного

Коля 55:53
мистецтва,

Костя 55:54
здається, звідти. Але там якась така історія була, що багато хто стверджував, що це наче не Караваджо, а хтось з його учнів. Потім вона була, її вкрали, повернули в Київ, куди знайшли, повернули в Київ і кудись на реставрацію. І там було багато якихось суперечок з приводу того, так Караваджо це чи ні. Я, коротше, так і не зрозумів, це Караваджо чи ні.

Коля 56:16
Це просто такий елемент, який треба знати. Що вам ще треба знати про Одесу? Що якщо туди навіть привезуть класну картину, і все одно спиздять.

Костя 56:26
Вона, знаєш, єдина, реально, єдина

Коля 56:28
картина в

Костя 56:28
Одесі, що могла бути такого значення, навіть якщо це учень Караваджо, блядь, не кожен музей в Україні може похвалитись тим, що в ньому є картина учня Караваджо, але її спиздили також так. Але, здається, повинні повернути. Єдине, що питання, чи варто повертати взагалі в Україну зараз якісь витвори мистецтва, з одного боку люди живуть, І їм теж треба ходити в музеї, теж треба розвиватись і відпочивати. З іншого боку, дуже буде шкода, якщо терористична організація

Коля 57:01
Російська Федерація роз'єбає на

Костя 57:03
наші музеї, і ми втратимо, на жаль, як ми вже втратили, не в Одесі, на щастя, але... Багато де, знаєш, там типу архітектурну, спадщину, культурну та все іншу. Щоб не перетворювати, знаєш, цей епізод нескінченний. Я дуже люблю нашу сумісну подорож в Чорнобиль.

Коля 57:21
Було діло.

Костя 57:24
Я не

Коля 57:24
можу даже.

Костя 57:27
Я не можу, на жаль, розповісти про Нью-Йорк, принаймні поки що, і я думаю, що не дуже скоро зможу, але, блін, знаєш, дуже шкода, що знову ж таки, навіть тут, та сама гнігімно, І все-таки Росія, і це в нас забрало, тому що через те, що вони пішли тоді через територію Беларусі,

Коля 57:52
крізь

Костя 57:52
цю зону відчуження, туди ж закрили вхід, в'їзд, і звісно зараз туди не можна потрапити, як це можна було до повномасштабного вторгнення. Короче, ми з Колею разом були. З іншого боку, люди... Як взагалі мені тоді прийшла ідея в голову поїхати в зону відчуження? Я, короче, слухав колись подкаст американський, який називається «Sick and Wrong». Там чуваки просто про ригачки якісь і наркотики жарти жартували. І вони з Лос-Анджелесу, чи з Сан-Франциско, я не пам'ятаю, здесь з Лос-Анджелесу, вони летіли в Київ. Спеціально, щоб поїхати в зону відчуження. Я такий, йо, люди з іншого боку планети прилітають спеціально в Україну, щоб туди поїхати, а ми не були. І тоді я вам запропонував, і я дякую, що ви відгукнулись, тому що тепер не знаю, коли взагалі наступна буде можливість там побувати.

Коля 59:07
Я пам'ятаю, що були нюанси певні. Якого роду? Що мене не пускали. Що мене не пускали.

Костя 59:14
Через те, що ти в шортах був?

Коля 59:16
В шортах. Це був, здається, листопад.

Костя 59:20
Листопад.

Коля 59:21
Я був в шортах. Для мене було ще не холодно. Я поїхав, як завжди, в шортах. А там просто не можна, бо десь можна доторкнутися до чогось, де ще залишилася велика кількість радіацій. І в гіршому випадку ти просто знімаєш одежу і все. Бо потім ти проходиш спеціальний контроль, що в тебе заміряють севдозиметром, оскільки в тебе є радіація. Вони розповідали, що були історії. А в мене відкриті ноги і вони кажуть, що буде. Добре, що там продавалися ці білі костюми хімзахисту.

Костя 1:00:04
Я забув,

Коля 1:00:05
що ти в цьому ходив. Він в мене й досі є вдома.

Костя 1:00:09
Ну, добре, що він не заряджений. Може, і заряджений, напрямок. Заряджений. Незаряджений цією, блядь. Радіацією. Радіацією, дякую. Так, блін, це неймовірно була подорож. Я думаю, коли ми звідти повернулися, я дуже жалкував, що ми не взяли тоді опцію на один день, а не на два, коли можна було залишитись в тій єдиній гості, в тому єдиному готелі, здається, це в Чорнобилі.

Коля 1:00:38
Переночувати.

Костя 1:00:38
Так, можна було б в Чорнобилі заночувати. Це якісь смішних грошей взагалі коштувало. І це, блин, було б дуже прикольно ночувати в Чорнобилі. Маленький спойлер. Ми буквально завтра десь наприкінці квітня запишемо. Запишемо обов'язково окремий епізод про Чорнобиль. Я сподіваюся, що ми знайдемо про що там поговорити, бо є там багато цікавого. Якраз буде 39-та, здається,

Коля 1:01:10
річниця

Костя 1:01:11
аварії. Ми щось про це розповімо і щось про це поговоримо. І про цю подорожі згадаємо, і про твій костюм. Може, ти фотку нам зробиш в ньому.

Коля 1:01:20
Добре, добре. Може, зроблю. Слухай, взагалі, в мене, знаєш, таке відношення до подорожа, яке я вже розказував, що в мене, я не знаю, якщо я йду в подорож, бо мені то цікаво. А от я вважаю, якщо люди все так, типу, транслюють, знаєш, як там, о, ми то збираємось туди-туди, потім починається якісь там, що вони ще не поїхали, а вже за... Ну, як задовбують тебе там якісь рілси чи там ще щось. Це ми от тільки виходимо з дому і от у нас чемодане з собою. А це ми вже в ліфті їдемо. А тут таксішчика. А оце ми в таксішчці. Ми їдемо в аеропорт. А це ми в аеропорту. І тут ми ще чекаємо літак. Знаєш, там обов'язково фотка, де там різні інші літаки. Або просто припаркованні, або хтось інший взлітає. Тобто це... Ти розумієш, що людина їде, вона таке транслює. Для мене, знаєш, я розумію, що так вміти продавати себе, це теж якесь особливе вміння. Я про своє життя так багато не розповідаю, тому що, не знаю, як на мене, я їду для себе. Я їду, бо я хочу. Ось ці спогади в себе залишити. Знаєш, отримати ось той вайб нової країни. А якщо я отак буду всім все транслювати, то я ж це роблю не для себе, а нібито для когось.

Костя 1:02:45
Блін, а ти... Дякую, що ти нагадав. Я ж якраз та сама людина, що робить це для когось.

Коля 1:02:55
Це інше. Якщо ти їдеш, ти набираєшся цих історій, фотографій, всього іншого, і ти потім робиш такий цікавий фотозвіт. Тобто, ти описуєш, я був в такому місті, і ось так, ти описуєш, як ти бачив це місце своїми місто, свій досвід, як ти бачив то місто своїми очима, це інше. А тут людина просто всю подорож транслює тобі, бо якщо цього не робити, то ніхто не дізнається, що вона зараз подорожує. А я такий, що по мені взагалі нічого не дізнаєшся, що я десь був, бо я про це ніде взагалі ніяк не публікую.

Костя 1:03:37
Такий я нецікавий. У мене дійсно через те, що в мене є блог в інтернеті, який знайти можна за адресою kostiantyn.ist.

Коля 1:03:45
А ми посилання додамо обов'язково в шоуноти.

Костя 1:03:48
Дякую. Я, коли повертаюся з подорожей, я, зазвичай, через якийсь час пишу пост зі сканами плівкових світлин з подорожі, зі своїми якимись враженнями. І у мене це дійсно реальна частина подорожі, у мене приїхати і написати цей допис. Тому що якось це з часом сформувалося так, що якщо я цього не зробив, у мене немає, типу... Знаєш, гештальт

Коля 1:04:15
не закритий,

Костя 1:04:16
він не закінчений. Я відчуваю, що щось не вистачає. У мене там станом на зараз понад 50 дописів, що ще не написані. Тобто ще трошки треба буде написати, але колись обов'язково. Просто зараз не ті часи, коли дописи з подорожей можна якось актуально постити, але колись зробимо. Це, мені здається, та частина подкасту, де я традиційно кажу, що якщо вам є, що розповісти нам про свої подорожі, про цей відгук, або просто написати Колі, що він у всьому неправий, то ви це можете зробити на нашому каналі в Телеграмі. Його можна знайти на сайті godibazikati.com і там можна знайти ще й наш Мастодон, можна і туди писати, або просто на пошту подкаст собачка godibazikati.com.

Коля 1:05:06
Як ти відносишся до того, як взагалі зараз розповідати про подорожі, знаючи, що багато людей немає такої можливості навіть Україною пересуватись?

Костя 1:05:19
Ну, я вважаю, що близьким друзям, яких ти знаєш, що це не задійне і кому це буде ок розповідати нормально, а на широкий загал, мені здається, це трошки схоже на знущання. Тому я, власне, цього не роблю і поки не планую.

Коля 1:05:40
«Годі базікати».