Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Коля 0:12
Коротше, я нещодавно потрапив в ситуацію, і вона як з якогось там серіала або скетча, якщо чесно не пам'ятаю, щось мені навіть здається чомусь, що то було, типу, якийсь там Луї Сі Кей чи щось таке, коли, типу, чувак в літаку сидить біля вікна, і підходить там мама з дитиною і, типу, а можете помінятися місцями, щоб дитина сиділа біля вікна? І він такий, ні, не можу. Типа, чому? Ну, я теж хочу біля вікна сидіти. І коротше, щось таке було. Я не пам'ятаю, звідки ця історія. Але в мене було щось схоже. Це було, здається, на позаминулих вихідних. Я їхав до знайомого в спальний район. І я сідаю в центрі тут в автобус. Значить, є вільні місця. Я сідаю біля вікна. І потім там через декілька зупинок вокзал, здається, і там багато людей заходить, і заходить мама з дитиною. І, значить, вона саджає дитину біля мене, ну а я собі в навушниках щось там відволікаю, здається, в телефон щось втикаю, якісь новини читаю, щось таке. І бачу, що вже забагато людей зайшло, а в мене ще були найгірші місця, тому що я сиджу і просто дивлюсь на задній ось цей майданчик, де задні двері. І просто всі люди, які не можуть сісти, просто дивляться на мене, як я сиджу. І тут я розумію, що люди якось не просто дивляться на мене, а якось незадоволено дивляться. Я такий думаю, пляха, та шо ж таке? Ну, типу, знімаю навушники такі, щоб зрозуміти, що. Коротше, весь цей час ця дитина верещала, вона хотіла сидіти біля вікна. І, коротше, я коли зняв навушники, я вже розумію, що там відбувається. Ну, а ти знаєш, на мене всі ці, коли там дитина кричить, на мене це взагалі ніяк не...

Костя 2:07
Тренований людина. Абсолютно.

Коля 2:11
Так, в мене це взагалі, ну, типу, це, ну, нормальна ситуація. А там така дитина, типу, ні, я хочу біля вікна. І мама ось це починає, типу, ну, ти бачиш, що біля вікна дядя сидить. І я такий, ну, да, сиджу, і що, нормально? Якби ж тільки дядя

Костя 2:27
міг встати і помінятися.

Коля 2:30
Коротше, я розумію, що, значить, всі на мене незадоволено дивляться, тому що вважають, що я мудак. А я такий, а чому я мудак? Ну, якщо б мені ось ця мама сказала напряму, типу, вибачте, можете там помінятися місцями з дитиною, щоб вона сиділа біля вікна, я, може, б тоді і встав, і, ну, уступив би місце, бо там дитина ще така мразота, що вона така, що не хотіла навіть, щоб мама її на руки взяла. Типу, вона просто якась там історично балована дитина, Я такий, ніхіра, такий, нічого, значить, не буду, ну, значить, уступати своє місце. Ну, і сиджу далі, дитина волає, я сиджу. Люди дивляться на все це, і чомусь вони вирішили, що я погана людина. Ну, типу, блядь, це ж тупо маніпуляція. Дитина сидить, вона не стоїть, їй нормально. Ну, типу, вона хоче собі ще краще якесь там місце. Ніхіра.

Костя 3:22
У мене два питання до тебе є. Давай. Чи це не кінець історії?

Коля 3:26
Я доїхав до своєї зупинки, вийшов і все. Дитина просто весь час... А, потім, здається, мама їй дала телефон і все. І ця дитина так і не дозволила своїй мамі сісти, коротше, взяти себе на руки. Тобто просто сама дитина зайняла місце і все.

Костя 3:42
Ну, перше питання, що то за навушники в тебе такі, в яких ти можеш сидіти в автобусі і дитина поруч волає, а ти такий, так, треба зняти навушники, щоб зрозуміти, чого на мене дивляться.

Коля 3:55
Насправді, я ж кажу, для мене, ну, якщо дитина десь там просто кричить, ну, типу, це нормально. Це може бути від чогось, так, може бути що завгодно. Тобто в мене немає ось цього, що десь там крикнула дитина, я такий перевдягнувся в супербатька і полетів рятувати. Нє, ну, типу, ну, волай, волай, і що? То, типу, а чому ні?

Костя 4:18
Окей. Я, в принципі, розумію, що мені здається, майже кожен батько або мама, тим більше з великим досвідом, як ти нещодавно казав, у яких мільйон дітей, вони, в принципі, вміють витримувати плач та крик дітей інших. Але друге питання у мене. А ти просто сказав, що це маніпуляція. Я подумав, а маніпуляція – це що саме? Те, що вони на тебе дивились незадоволено?

Коля 4:45
Ні, що мама намагалась. Ти ж бачиш, що дядя сидить біля вікна. Це так просто вголос сказати, щоб я почув і зробив якийсь. І так. І я сам міг би встати, сказати «Та ні, от сідайте». Щось таке. Коротше. І взагалі вся ця ситуація, так, це маніпуляція і мною. І цікаво, що люди, вони в цьому, ну що вони бачать? Кричить дитина, вона хоче щось, є якийсь дорослий, який не хоче це зробити. І значить поганий і дорослий. Не те, що дитина просто там не вихована, там балувана, чи там ще якась. А просто, що от є поганий дорослий.

Костя 5:27
До речі, якщо що, дитина просто кричить. Може, їй хочеться покричати. Тому що, ну чому ні? І те, що вона збалована, ну а чого вона балована? Ну просто кричить. Ну таке буває. Може, дитина і не хоті. А чи навіть кричала «Коля, йоб твою мать пусти до вікна».

Коля 5:43
Падло. Розсівся тут. Ну там щось таке було, я ж кажу, що я просто не з самого початку це все почув, тому що я просто завтикав, ну робив свої якісь там справи, якісь, ну що зазвичай роблять такі, як я, коли їздять в автобусах, ну нічого, слушать якийсь подкаст та втичать в якісь новини.

Костя 6:06
Блін, ти знаєш, це цікава тема, тому що комунікація між людьми пряма. Знаєш, що може бути простішим, ніж сказати просто на місці тієї мами, якщо її дитина дійсно хоче сісти біля вікна і їй хочеться задовільнити потребу своєї дитини, вона могла б дійсно запитати тебе, а чи можете ви, будь ласка, помінятися з моєю дитиною? І це, знаєш, така штука, говорити словами через рот. Чомусь дуже складно людям. Я і про себе також можу сказати, що це не завжди легко. У мене була дуже схожа ситуація, коли в літаку мене попросили незнайомо мені жінку досить в роках. Літню, так? Не зимову, а літню жінку. Короче, мене попросили провести в літак, тому що вона дуже давно не літала і не знала, як проходити контролі. І попросили її допомогти і потім провести її в літак. І коли ми прийшли в літак, у неї місце якраз було біля вікна, і коли ми підійшли, там дійсно на її місці вже сиділа дитина. А поруч сиділа молода мама. І жінка сама хотіла, ця літня жінка, яку я супроводжував, сама хотіла сісти біля вікна. І вона вибачилася і попросила звільнити її місце дуже ввічливо, взагалі жодних питань. І ця мама, замість того, щоб сказала вибачити, у мене там, ну, я з дитиною, вона дуже хотіла би сидіти, моя донька, біля вікна. Чи можемо ми помінятися? Вона попросила доньку встати, вони почали виходити в прохід, щоб помінятися. І мама тут їй сказала, цій жінці літній, сказала таку фразу, що якщо раптом ви хочете сісти в проході, то ми готові помінятися. Тобто, знаєш, вона це сформулювала в такому сенсі, що не вона просить, а що якщо чисто може так трапитися, що ви хочете в проході, Якщо ти з дитиною, то тобі всі повинні допомагати, що може було б і непогано. Але в цілому, ну ні, так не

Коля 8:26
працює. Все правильно, якщо людина хоче щось зробити, щоб допомогти комусь з дитиною, бо розуміють, що коли хтось з дитиною, за замовченням це важко. І якщо це просто людина хоче, вона може допомогти. Але вважати, що я з дитиною, всі мають просто робити все для мене, тому що я просто з дитиною, так не буває. І повір мені, так не було точно, і так і не буде. Тому що багато ситуацій, через які я проходив, і там би, де б я думав, що ось тут допоможе, ні. Ну, типу, це кожна людина дбає про себе. А отут, якщо об'єднати ту історію з літаком і історію з тим, що дитина хотіла сидіти біля вікна, це дійсно залежить, напевно, від рівня і від того, до чого діти звикли. Може, навіть так. Тому що були новини, як же її там називали, «Мати дітей Дурова». Чув про таку? Так, так, так. Якщо дуже коротко, є якась жінка, вона народила Дурову, здається, трьох дітей, і він їх забезпечував, а потім, коли вони не захотіли до нього... Переїжджати в Дубаї. Він тоді сказав, що я не буду вам давати гроші. І вона стала медійною, почала багато розказувати. Навіть казала, що Дуров бив дитину. Щось таке. Хотіла гроші. І вона там поскаржилась, що діти вперше летіли літаком. В економ-класі, тобто не на прайветджеті якомусь, а для них це був такий шок, що вони, і вона така, до мене діти підходять і кажуть, мамо, а чому тут інші люди в літаку? І ти таки слухаєш, і аж просто в мене серце кров'ю обливається, думаєш, бідні діти, це ж для них такий стрес в літаку з іншими людьми. Ну, типу, як це ж так? Ну, і от, будь ласка. Ну, типу, що? І що, вона б така? Вибачте, будь ласка, шановні пасажири, ви можете всі вийти, щоб моїм дітям було звично летіти без усіх інших? Ну, типу, що це таке?

Костя 10:41
Це, взагалі, супер історія для того, щоб зрозуміти, наскільки світ сучасний різний. Це, по-перше, по-друге... Наскільки у людей може не бути емпатії взагалі на якомусь супер-базовому рівні. Тим більше, ця жінка ж вона якась російськомовна, напевно, якщо я не помиляюся, чи росіянка. Тобто ти знаєш, що все інформаційне поле, в середі, в якій ти перебуваєш, ну я розумію, що вона якщо на якихось добах, якщо в якомусь Парижі там мешкає, То я не думаю, що в неї, як би, все у війні навколо. Але, блін, просто розуміти, що скаржитись на те, що діти... О, блядь, це... Я навіть не хочу закінчувати це речення, тому що, в принципі, так все зрозуміло. Це якісь фантастичні рівні. Слухай, хотів тобі запитати, як ти думаєш, це якось взагалі... Це ж спільна тема з тим, що, знаєш, там зараз жінки інколи скаржаться, що чоловіки тепер не притримують двері, коли виходять, знаєш, або не уступають жінкам місце в транспорті загалом. І я, з одного боку, чую скарги від жінок на це. Ну, як скарги? Вони кажуть, що, на жаль, зазвичай кажуть, що, на жаль, таких чоловіків тепер дуже мало. Це ж щось спільне, так, про ситуацію з дітьми?

Коля 12:06
Ну, не знаю. Можливо, і так. Отут, до речі, я, оскільки 4 роки живу в Латвії, я, чесно кажучи, здається, жодного разу не зустрічав, щоб якась бабуся підійшла і таке «Ей, молодой, съебался на». Там, типу, «Уступи місце бабусі». Бо, чесно, і такого я тут жодного разу не бачив. Тобто, якщо ти хочеш, ти можеш уступити місце. Якщо ні, то ні. Хай їде далі стоя. Стоячи. І тут, типу, я так бачу, що всі інші... Навіть було одного разу, що ми їхали з дитиною, і дитина уступила, типу, встала, щоб бабуся сіла, а та навіть не зрозуміла, що це для неї. Якась там інша в польоті з кінця автобуса... Прилетіла і впала на це місце.

Костя 12:53
Зробила сальтуху прямо на вільне сидіння.

Коля 12:57
Типу такого. Щось тут, якщо чесно, не бачив. Може вже я, старий дід, і до мене ніхто не підійде і не скаже, типу, уступи місце, бо я... Виглядає гірше, ніж вона. Можливо, це просто через те, що тут якісь інші правила. Кожен має їхати, як він хоче. І далі все це вже від нього залежить, чи від неї хоче уступати, не хоче – ні.

Костя 13:22
Блін, чувак, це взагалі прикольна історія про те, що ти кажеш, що в Латвії бабуся просто незрозуміла навіть, що твоя донька встала, так? Про культурні відмінності. У мене є необхідність часто зустрічатися з людьми з різних культур. І, наприклад, є якісь штуки, що всі знають, що, наприклад, коли зустрічаєшся з китайцями, японцями та іншими азіатами, Візитівку прийнято давати двома руками, тобто ти свою візитівку тримаєш двома руками і трошки нахиляєшся, особливо, якщо з японцями зустрічаєшся. Нахиляєшся, двома руками її передаєш людині, з якою зустрічаєшся. І так само, коли тобі дають візитівку, ти робиш так само, ти двома руками її приймаєш, Дивишся на неї, це базова ознака поваги. І, наприклад, японці, у них в культурі немає такого, що вони тискають руку. Ну, жмуть руку, так? Вони цього не роблять між собою. Вони так трошки нахиляються вперед. Нахиляються, так. І все. І прикольна виходить ситуація, в якій я був неодноразово, в якій, коли ви, коротше, зустрічаєтесь разом, а що робити? Типу, йому підлаштовуватись під тебе, японцю, наприклад, умовному, під українця, який тисне руку. Чи тобі підлаштовуватись і кланятись. Я безліч разів був в ситуаціях, коли це максимально неловко, знаєш, тому що жодна зі сторін не розуміє, як їй поводитись. Ти, як українець, починаєш йому таки кланятись, як ми розуміємо, що треба робити. А вони тобі протягають руку і ти бачиш, що вони дуже незвиклі цього робити. І це дуже странно виходить. Тому ці культурні відмінності в культурних кодах, це взагалі дуже прикольна штука.

Коля 15:02
Я вважаю, що тут треба, щоб кожен робив своє. Тобто він трошки нахилився, а ти рукою трошки похитав його голову. Заніс. І тут і він своє зробив, і ти своє. І всі задоволені. Так, кожен виконав свою частину, знаєш, типу, 50 на 50. А щодо притримання дверей, ти знаєш, що це сама пасивна, агресивна штука? Ну, ти йдеш, тобі хтось притримує двері, типу, проходьте. І ти маєш отут зараз ривком добігти, щоб тобі людина ж двері тримає. Може, ти не хочеш так швидко йти, але ти змушуєшся пришвидшитись, тому що людина чекає і тримає тобі двері. Ніколи про це не думав?

Костя 15:46
Я тобі чесно скажу, я не можу сказати, що мені часто тримають двері. Такої проблеми не маю.

Коля 15:52
У мене є така історія. В домі, де я живу, тут не так багато людей мешкає. Але якщо я когось зустрічаю, притримую двері, я бачу, як вони починають ривком щось робити. І саме неприємне відбувається тут на першому поверсі. Ти знаєш, тут є консульство. І тут працює жінка, і в неї донька, яка погано ходить. І вони дуже повільно йдуть. Я якось виходжу, тримаю двері, і розумію, що... Дівчинка пришвидшитись не може, бо в неї проблеми з тим, щоб ходити. А її мамі якось незручно, і вона намагається ту пришвидшити, та не може. І ти такий стоїш і думаєш, на що я ті, блядь, двері взагалі трогав? Знаєш, ти стоїш і всі незадоволені тим, що відбувається. І вона думає, ну що ти не міг, типу, пройти? Нахіра ті двері? І от, а я такий, ну я ж хотів, ну просто зайшов і якось машинально, типу, притримав. І наступного разу я якось заходив, бачив їх, і я такий просто, типу, привітався, закрив двері і пішов. Тому що я розумію, що якщо я притримую, я, типу, зроблю якби добре, але це добре не буде нікому.

Костя 17:06
Я згадав, що коли я був в Осло, в Норвегії, я там, здається, жодного разу не бачив на вході в якийсь, типу, заклад в бар, в якийсь кафе, я жодного разу не бачив, що там були прості двері. Вони через те, що дуже заможня країна, я так розумію, що в них досить високі стандарти взагалі життя, ну і, власне, вони допомагають, створюють таке середовище, яке зручне для людей з обмеженими... Ти можеш їх, здається, якщо я не помиляюся, ти можеш їх відкрити вручну, але частіше вони відкриваються з кнопки автоматично. І тому немає взагалі необхідності їх тримати, тому що там, знаєш, механізм, і вони просто не тримаються. Напевно, це якесь майбутнє, де ця проблема вирішена кардинально, і просто ніхто нікому не тримає двері. Тому що їх і відкривати більше власноруч не треба.

Коля 18:02
А з приводу подавати руку, коли хтось виходить з транспорта, ну, якщо чесно, я взагалі себе не бачу, що я буду зараз подавати. По-перше, незрозуміло, хто, як до цього буде відноситись. Знаєш, якась бабка може подумати, що ти хочеш в неї вкрасти сумку. Якась дівчина подумає, що ти до неї залицяєшся, потім приведе свого парня, щоб він тебе відлупцював за це. Я не знаю, як зараз прийнято. Я не подаю руку. Я не подаю, тому що я не знаю, як люди будуть до цього ставитись.

Костя 18:41
Ти знаєш, у мене є в цілому розуміння, що дійсно є купа таких соціальних питань, на які зараз немає відповідей універсальних. Тому що, наприклад, в Україні я просто так вихований і так мені просто зручно, якось нормально, коли, наприклад, ми йдемо з будь-якою жінкою. Абсолютно будь-якою. Відкрити її двері, притримати або подати якесь там пальто її допомогти. Це просто елементарна штука, яку я роблю. Мені це притаманно, я розумію цей світ так. І в певний момент я бачив, що десь бувають такі ситуації, коли інших чоловіків, якби їм висказують за це, що я і сама з руками, я можу сама відкрити двері. Або, типу, я і сама можу пальто собі вдіти, не треба мене допомагати. Я жінка, я не об'єкт якийсь, я справжній суб'єкт. Певний час я не знав, що з цим робити. Тому що, знаєш, а що робити? Мені одне незручно, а інше, але якщо зробиш, можна отримати. А потім я прийшов до того, що це справжній я, він в тому, щоб подавати якийсь одяг жінці або притримати їй двері. І тому я буду робити так, якщо колись мені за це вискаже якась жінка. Ну, так воно і буде. Але так, принаймні, я з собою чесний і принаймні мені з собою комфортно і мені не треба змушувати себе якось поводити по-різному в різних частинах світу.

Коля 20:08
Тут я поводжуюсь, я зі знайомими точно так само себе погоджу, а з незнайомими – ні, тому що я не хочу нарватися на все те, що я казав, і ти тут дуже влучно запримітив, що є ж феміністки, які скажуть, ах, ти мужлан, хочеш показати, що я слабка, а ти маєш якусь перевагу наді мною. І, коротше, і ось то все, що я сама не зможу двері відкрити, чи там ще щось. І нащо мені ото й геморується стояти, слухати. Тому краще, ні. Я поважаю всіх, всі однакові, всі все можуть, тому краще, ну, знаєш, уникнути цього питання.

Костя 20:54
Блін, а це дуже цікаве питання. Я колись проходив якийсь тест, мені здається, що... А, декілька тестів, до речі. І дуже здивований був їх результатами. Здається, це були тести розроблені чи то Гарвардом, чи якимось іншим вищим навчальним закладом, таким, знаєш, престижним. Перший був стосовно расової російської предубіжденності. Не пам'ятаю, як це... Українське слово повинно бути гарне, але не пам'ятаю, на жаль. Виявилось, що у мене є ця саме предрозположеність в тому сенсі, що чорним людям я довіряю менше, ніж білим. І це, блін, дуже неприємно було про себе зрозуміти, тому що я в цілому ніколи не відчував і не відчуваю, знаєш, жодних якихось неприємних почуттів до чорношкірих людей або будь-яких інших людей. Мені, в принципі, все одно. Але є така штука, що я можу розуміти головою, а є така штука, що може бути підсвідома. І, на жаль, підсвідома, згідно з тим тестом, у мене не є ступені неоднакового ставлення до різних рас. І, здається, у мене там не якась радикальна була ступень, але все ж таки була якась упередженість, здається, це називається. І другий тест у мене був про чи сексист я, чи ні. І знову ж таки, у мене є я сексист в якомусь нерадикальному сенсі, але все ж таки так. І от ти коли кажеш, що ми однакові, я такий, ні, ми не однакові. Тобто у мене, коли ти сказав слово «фемінізм», я подумав, що було б реально класно знайти якусь феміністку і запросити її до нас на епізод, і поговорити взагалі про стан справ в Русі фемінізму, тому що у тебе є донька, а у мене дві, і мені цей рух цікавий хоча б для того, щоб, ну, я хочу, щоб цей світ покращувався. І щоб мої діти, наші діти і взагалі дівчата, щоб вони мали більше прав. Це, знаєш, така штука, що тут теж є такий перекос, це знову ж таки, вибачте за російське слово, тому що зазвичай фемінізм, він є активним в якихось в Західній Європі, а найбільші проблеми з фемінізмом, вони, типу, знаєш, в якомусь там Афганістані, Саудовській Аравії, чи в таких от краях. Я реально сьогодні, здається, бачу відео, що зробили Здається, CNN, де в Афганістані 9-річну дівчину, батьки продали 54-річному чуваку, тому що в них немає чим годувати її і себе. І вони її продали просто за якусь суму, що дорівнює 2 тисячі чимось доларів. І отут непогано було б, щоб взагалі... Якесь, я не знаю, ООН прийшло на допомогу, або якийсь рух фемінізму, або служба захисту дітей, але в тих частинах світу немає цього. Загалом, якщо казати про те, що фемінізм – це про рівні права, я 100% підтримую. У мене взагалі жодне питання тут.

Коля 23:52
Тобто ти хочеш запросити феміністку знову, ти як мужлан хочеш користатися жінкою для своїх якихось потреб. Правильно тебе зрозумів?

Костя 24:04
Ну звісно так.

Коля 24:05
А, окей. Щодо того, що відбувається в Афганістані, то зрозуміло, там взагалі жопа. А щодо дітей, якщо так повернутися трошки і щось згадав. Взагалі, ти знаєш, що ось ці історії про видатних вихователі дітей, типу як Монтессорі, яка народила свою дитину поза шлюбом і віддала дитину до прийомної родини? І він там до 15 років не знав, що вона його мати. Вона приходила, казала спочатку, що вона якась там родичка його чи щось таке. А коли йому вже відбулось 15 років, то вона вже, типу, сказала, що взагалі-то я твоя мама і забрала його до себе. Так, тому що... Це серйозно, чувак. І це та сама Монтессорі, де відкривають зараз навчальні заклади. Дитячі садочки,

Костя 24:58
школи

Коля 24:59
якісь з

Костя 24:59
методикою навчання.

Коля 25:01
Це ж прикольно. Типу, щоб уникнути ось цього. Це було поза шлюбом. Це були такі часи. І щоб уникнути якогось громадського засудження... І щоб зберегти кар'єру, вона віддала дитину. І ще був такий філософ, здається, Жан-Жак Руссо. Він теж написав такий педагогічний трактат. І він теж відомий. На нього багато хто посилається різні методики виховання. Посилаються на нього і так далі. І в нього було п'ять дітей, і він всіх віддав у притулки. І займався своєю кар'єрою. І я так думаю, бляха, якби я роздав всіх своїх дітей і займався би чимось, може б я теж був класний батько і писав би класні якісь цікаві роботи. Діти ж не відволікають, проблеми немає.

Костя 25:55
Ну, я сподіваюся, що пан Руссо, так, Жан-Жак, що він хоча б, його філософія не пов'язана з темою виховання дітей. Це єдине, про що хочеться сподіватися. А про пані Монтессорі, блин, ну це дуже цікаво. Знаєш, я колись багато разів чув легенду, що чувак, що винайшов чи те Сигвей, чи якийсь там інший цей електричний пристрій, що рекламували, пам'ятаєш, що з якого не можна, типу, впасти, тому що ти коли нехай... Ще, типу, вперед, він там трошки пришвидшується, коли нахиляєшся назад, навпаки, щось таке. І, коротше, він тебе балансує так, що ти не можеш впасти. І колись була така вулична легенда, що людина, що винайшла цей сігвей, чи там, як то називається, це двоколесна штука, що він загинув, коли на цьому сігвей впав ді якусь там, якусь прірву, чи щось таке. І от з Монтессорі, якщо вона дійсно віддала свою дитину кудись, а потім заснувала цю філософію виховання, то це дуже прикро. Як міністр освіти без освіти, сапожник без сапог. Дуже хірово.

Коля 27:03
Взагалі, ти ж знаєш, до дітей виховання ставлюсь там по особому і спеціальному, напевно. Є, знаєш, такі нотатки, коли ти дивишся просто за людьми і розумієш, і це я так часто бачу, що в залежності від того, як багато в них дітей, вони до них по-різному відносяться. Ситуація на пляжі. Якщо єдина дитина в сім'ї, то дитина в цих нарукавниках, надувне коло, жилет надувний, навколо обов'язково мати, батько, дві пари бабусі з дідусями. Вони ту бідну дитину так тримають, що вона навіть ногами не торкається води. Типу, якщо там, типу, вже двоє дітей в родині, то можна там, типу, нарукавники, ну і якщо треба, то хай там дорослий доглядає меншого. А якщо троє і більше, то хочеш нарукавники, хочеш коло, надувай сам, ні, іди так.

Костя 28:11
Вкради там когось коло і нарукавники...

Коля 28:14
Типа такого. Хочеш, хтось там, пляж великий, хтось буде дивитись. Якщо ні, голосно кричи. Все. І так, насправді, це прикольно. Навіть в різних чатах шкільних, чатах садочків, це постійно можна було відстежувати, як різні батьки відносяться до якихось там моментів, ситуації, які виникають. І залежно від того, як вони до цього відносяться, зрозуміло, чи це єдина дитина, чи в них багато дітей. Тому що коли в тебе багато дітей, ти дуже спокійно до всього цього відносишся, що б не відбувалось там. Всі розуміють, що якісь там речі можна загубити, знаєш. А там ці батьки бігають, шукають якусь там шапку, яку загубили. Вони там місяць її шукають, не можуть знайти. А ну... Вже досвідчені батьки знають, що ти купуєш просто 10 шапок. Тобі може навіть на сезон точно не вистачить, але на кілька місяців впораєшся.

Костя 29:17
Так, так, так. Ну і ти знаєш, це прикольна така штука. Типу, а що краще? Ну, виходить, що тут два полюси є. Напевно, жоден полюс – це не гарна штука. Але чи якийсь з них гірший – не впевнений. Тому що якщо занадто дбати і занадто оберігати дитину, Вона, напевно, не зможе пізнати взагалі експіріенс дитинства, тому що це будуть, знаєш, суцільні кордони, і не можна на пісок сісти, і не можна землю жувати, і нічого не можна. А якщо занадто недбало ставитись до дитини, вона зростає з відчуттям, що її не кохають, і не дбають про неї. Тому тут, як у всьому, потрібен, напевно, баланс. Але, знаєш, як... Як кажуть психологи, що щоб ти як батько, ну або як мама, як батьки, коротше, щоб вони не робили, як би вони не старались, не намагались, вони все одно травмують дитину тим чи іншим чином, як би, що б ти не робив. Головне просто бути з дитиною поруч потім, так? Ну і завжди, в принципі, по життю бути доступним для неї і як би підтримувати, щоб не сталося. А те, що там, знаєш, дійсно, батьки, особливо з першою дитиною, вони здувають пилинки з нею. Це ніколи. Нічого хорошого з цього, зазвичай, не виходить.

Коля 30:35
У мене є ще особливе ставлення, знаєш, до молодих батьків. І всі ці Ой, боже ж ти мій. Просто я, насправді, напевно, остання людина, якій можна щось розказати про дітей, особливо, коли молоді батьки, і це починається, це в мене там «Годавасік засьориш», знаєш, усі ці штуки. Ми сьогодні «Годавасік засьориш».

Костя 31:00
Це що значить? «Годавасік» — це, типу, рік дитині, так? Ну,

Коля 31:04
типу, що, так, маленький засьориш, тому що постійно

Костя 31:08
сре. Окей, тут це зрозуміло.

Коля 31:12
І ось ці, знаєш, типу, узагальнення, типу, «Ми сьогодні поїли», «Ми вранці поспали». О, блядь, яка це... Так, і ще, знаєш, нам 28 місяців. Ти такий, чого, блядь? Ну, я не знав, що на нашу зустріч треба брати калькулятор з собою, щоб рахувати. Або там, знаєш, нам, типу, 5 місяців і 8 днів. Нам. Типу, блядь, а скільки? Так, а скільки годин? Мені треба знати точно, прям до хвилини. Чому зупиняються тільки на днях, знаєш? А от моя Світуля, вона там таке, вона там вже по чолах, тутка, блядь, Світуля. Це якась там родичка, собака, це, я не знаю, сусідка якась. І коли, знаєш, навколо люди починають про таке казати, а я це вже стільки разів проходив, що для мене це просто «Ах, ти ж, Боже ж, ти мій». А ми своїй дитині не показуємо мультики, бо вони погано впливають на дітей. Ми не хочемо, щоб в нас виростала тупа дитина. І ти такий, ну типу, давайте з вами поговоримо, коли дитина трошки подоросліше. І

Костя 32:20
починає

Коля 32:20
виносити вам

Костя 32:20
мозок. Це обожнюю, коли це, це кажуть люди, коли ще жінка вагітна, знаєш, і вони кажуть, ми мультики показувати не будемо. А ти такий, так, так, так, окей, я теж там був. Давайте

Коля 32:32
подивимося. Теоретично, я теж класний батько, бо типу знаєш, а як звали того фермера, який вирощував цю моркву, бо ми тільки екологічними там якимись продуктами. Органіку. Годуємо дити органіку обов'язково, щоб не дай Боже, щоб не було там. А що це за молоко? В назві корови була буква «Р», тому що таке не можна. Ну, я не знаю. Коротше, знаєш, і ці батьки реально думають, що... Що вони зможуть на таких правилах все життя притримати дитину. І що дійсно спочатку ти такий думаєш, о, отак от буде класно, отакі правила, отак от все буде, а потім ти розумієш, що з часом все взагалі не так, як ти плануєш. Воно не так. І ти куди, ну я коли дивлюсь на такі історії, знаєш, слухаю, зараз частіше навколо там народжуються діти у знайомих, і вони це починають з ними носитись. Я такий, ну добре, давайте трошки пізніше про це з вами поговоримо і вирішимо, що можна, що не можна. Тому що от ти 100% правильно кажеш, що б ми, як би ми не робили, все одно діти... Будуть ходити до психолога, щоб уникнути якихось проблем, тому що ми самі робимо найкраще, що ми можемо для наших дітей, але ми самі не знаємо, що саме ми робимо не так. І дай Боже, щоб діти це зрозуміли, ну і з цим вже потім якось пророблювали всі ці історії.

Костя 34:09
Ти, знаєш, дуже цікаву тему взагалі зачепив про дітей і про, знаєш, що ти зараз сказав про психологів. Я, короче, колись у свого психолога, що також працює з підлітками і з дітьми, спитав про дітей, щось про своїх, я не пам'ятаю що. І він мені сказав, що, якби, одна з основних задач психолога, що працює з дитиною, це, скоріше, було про підлітка, ніж про, знаєш, меншу дитину. Дати дитині розуміння, що є така професія як психолог, І це та людина, до якої ти приходиш, сплачуєш зрозумілу суму грошей, і це безпечне місце, де тебе не будуть засуджувати, і де ти можеш поговорити і отримати якусь допомогу. І це все, що, знаєш, дуже часто підлітку єдине, що треба, це місце, де не буде засудження. Де не буде якось повчання, щось таке. І думаю, що це настільки цікаво. І здається, що теоретично з такою задачею повинні були б і батьки впоратись. Але теоретично багато чого повинно було бути, на жаль. Так дійсно не відбувається. У мене до тебе є питання, що в якомусь сенсі є риторичним, в тому сенсі, що я не прошу тебе відповідати на нього зараз, але це питання, яке у мене є батька двох дітей, є вже певний час, а на що люди взагалі дітей народжують? Я знаєш, яким феноменом маю зараз, принаймні, є в моїй голові, що більшість людей, у яких є діти, Не можуть пояснити, на що вони заводили дітей. І я не кажу, що це обов'язково погано. Це знаєш, навіть якщо хтось не планував дитину, і мені відомі такі випадки, коли дитину не планують, а потім народжуються дитини, і люди люблять її, дбають про неї, і це дуже, ну, якби, принаймні зі сторони виглядає, як дуже щаслива дитина і дуже щасливі батьки. Але в цілому це такий феномен, що я маю зрозуміти, збагнути, чи є люди, що вони були в парі, наприклад, і вони такі «Так, нам треба заводити дитину, і я знаю, що люди готуються до цього, ходять по лікарях, здають якісь аналізи, є ті, хто довго йдуть до цього, і в них не виходить одразу, на жаль, сплачують кошти, проходять жінки, на жаль, через болісні процедури». Це «Еко», здається, ця штука називається. Але мені дуже страшно людям ставити питання, чи вони можуть хоча б собі відповісти, на що вони це роблять. Тому що я чув, знаєш, як в соціальних мережах ставлять питання і кажуть, а от зараз тільки неправильні відповіді. І я чув тільки неправильні відповіді, на жаль. Знаєш, щоб врятувати шлюб, що, блядь, абсолютно абсурд. Щоб було кому склянку води. Ой, ти моя Редактор субтитров А.Семкин Корректор А.Егорова Я так розумію, що тобі є тут що сказати. Трішечки так.

Коля 37:06
Так от, з приводу склянки води. Ти ж знаєш, я відомий чайлдфрі. І ось ці всі аргументи, що діти потрібні, щоб було кому принести склянку води, коли ти будеш вже старим. І от, щоб цей аргумент якось знищити, я зробив проєкт, який називається «Склянка.ком». Посилання залишимо в шоу-нотах. Обов'язково. Мета проєкту – це підписка на сервіс. Ми пропонуємо вам гарантоване рішення проблеми склянка води в старості. Без необхідності заводити дітей. Можна підписатись. І є різні види пакетів. І там, значить, до вас в старості прийде людина, буде приносити вам воду. Там ще є різні опції, що можна поговорити з людиною, заспокоїти, якщо треба. Ну коротше, я вважаю, що... Так, і я вважаю, що взагалі вся ця ідея, що це ж наскільки має бути погане життя, щоб реально чекати, що твоя дитина принесе тобі склянку води, що сам собі не зможеш води набрати, чи що?

Костя 38:28
Ну, насправді бувають, звісно, ситуації, коли люди не можуть собі в старості або навіть не в старості набрати склянку води. Просто, якби, наскільки неправильно, теж неправильно навіть не те слово. Наскільки це монструозна взагалі штука, заводити дитину для того, щоб перетворити її в майбутньому, а насправді зазвичай це трапляється одразу, перетворити на такого раба або рабиню. Типу, я тебе народив, щоб ти був поруч, а була поруч. Це як собаку собі завести. Взагалі без врахування того, що інша людина, дитина – це людина, це не придаток до дорослих, це взагалі окрема, незалежна людина. І мене дуже тригерить, коли... Ну, якби у мене так сталося, що немає таких людей навколо, але, звісно, я інколи чую про таке. І це дуже тригерна тема, коли я таке чую, що дітей заводять з якоюсь метою. Просто

Коля 39:27
жопа. Я розумію, тому що це, бляхай, навіть слово не можу підібрати. Це не те, що цинічно, це якось мерзко. Мерзотно. Мерзотно. Це так жахливо, що дійсно ти хочеш, щоб ця людина потім тобі допомагала в майбутньому. Насправді я вважаю так, що я даю дітям все, що можу. І я не очікую, що в майбутньому все це в якомусь там вигляді буде там умовно до мене повертатись. Тому що це вже, знаєш, це вже як діти захочуть, це вже буде їх шлях. Якщо ні, то ні. І я не з тією метою, щоб потім, знаєш, якісь там переваги були в майбутньому. Типу, давай інвестувати в дітей. Типу, ти зараз в них вкладаєшся, а потім вони в тебе. В мене такої мети нема. Тобто, навпаки, я хочу вкладатись максимально в них, і щоб вони далі займалися своїм життям, і максимально не обмежувати їх, якось не обтяжувати, щоб вони думали, що ми не можемо переїхати, або не можемо там щось зробити, бо треба ще скляночку води принести.

Костя 40:41
Ти згадав про сервіс «Склянка.ком». І у мене є сервіс, який я б розробив, якби це було легально. Він називався би «Евтаназія.ком». Тому що мій один з найбільших страхів – це те, що якщо і коли я буду старим, Це, що я не зможу більше обслуговувати себе сам. І моїм дітям доведеться щось цим робити. Наприклад, витрачати, знаєш... Я буду, напевно, дуже щасливий, якщо моїм дітям не доведеться особисто щось зробити зі мною. Знаєш, якщо ти, наприклад, можеш сплатити гроші, щоб якась покоївка зі мною була – супер. Або в дім якийсь пристарілих – супер. Я на таке взагалі ніколи б не образився, тому що я просто найбільше в житті не хочу бути тягарем. Але ще краще було б, якщо, знаєш, ти вже більше не в стані вести нормальне життя, якби було у людини право на евтаназію в Україні. Мені здається, це взагалі всюди було б класно. Я інколи дивуюсь, наскільки сучасне суспільство, ну якщо ми піднимаємо на увазі, знаєш, Європу, наприклад, якусь там, Сполучені Штати, Австралію, і теж там зірочку треба ставити, тому що коли ми кажемо про Європу і Сполучені Штати, там є... Польща, де не можна аборти робити. Є Штати, де не можна аборти робити. І, короче, є нюанси. Але що можна, наприклад, вже змінити пол людині. Що можна, не знаю, в багатьох країнах можна придбати офіційно маріхуану. Що можна, не знаю, одружуватися геем. Багато чого можна. А якщо людина хоче нормально, без мук вмерти? Ні, не можна. От не можна. І чому? Чому? Як це відбувається? Чому? Я, напевне, не зможу це зрозуміти.

Коля 42:41
Я теж в майбутньому не бачу себе, що я буду... Знає, що у дітей буде моральна ділема, що вони мають доглядати за мною, а не займатися своїм життям. І виходить, що ти все життя робив для того, щоб дітям було добре, А наприкінці, типу, хіраки підгавнив такий.

Костя 43:02
А потім такий, тримайте.

Коля 43:04
Так, і ти ж такий, бля, ну я не хочу, я хочу, щоб їм і далі було добре, тобто я готовий до того, щоб зняти з них цей тягар і все. І типу, хай живуть далі, а я, мій час вже прийшов. Але не можеш. І коротше...

Костя 43:19
Важка

Коля 43:20
історія.

Костя 43:20
Ти чув колись аргумент про те, що евтаназія заборонена? Тобто там є така ризикова сторона питання, те, що в країнах з високим рівнем корупції можна, наприклад, підроблювати якось документи, що людина більше не здатна самостійно приймати рішення і її відправляти на той світ просто тому, щоб заволодіти її майном. Але навіть в країнах з високим рівнем корупції... Але мені здається, що навіть в Україні легко побудувати такий процес, де неможливо було б зробити з нормальної людини якусь ненормальну і вбити її. Мені здається, що ні. Але не про це зараз. Є такий аргумент, що, мені здається, здебільшого релігійні люди, які кажуть, що ми самі не обираємо, коли прийти в цей світ, і тому самі не повинні обирати, коли йти з нього. І це, типу, штука, що йде проти Бога. І я в жодному разі не хочу образити релігійних людей, але як це виходить, типу, якщо ми хворіємо, наприклад, то лікуватись це теж проти Бога виходить. Ну, тобто, якщо ти захворів, то на це теж повинна бути воля Божія. Тоді, ну не лікуйтесь тоді, ну якщо якби треба вмирати, ну вмирайте. А я, якщо можна, хочу сам вирішувати, що зі мною буде. І мені б дуже хотілося, щоб наш світ був таким, що таку базову річ дозволяв би.

Коля 45:00
Так, але головне, щоб не було... Це коли там хтось помирає, відразу підробляють документи, щоб вона переписала, там якась стара бабуся переписала квартиру на когось. Чорні ріалтери, здається. І відразу ця квартира продається, поки там якісь законні... Власники, якісь родичі не знайдуться, а коли вони знаходяться, то вже там давно перепродали ту квартиру і все. І там вже живуть інші люди, які офіційно купили. Тобто є така штука і дійсно, напевно, наша країна до такого не готова, щоб вводити, бо дійсно всіх неугодних бабусь почнуть просто травити і все.

Костя 45:46
Напевно, треба зазначити, що причина, з якою у нас тема з дітей перейшла на таку життєстверджуючу тему, це тому, що ми записуємо цей епізод 21 листопада, і сьогодні Росія вперше застосувала по Україні міжконтинентальну балістичну ракету. І життя, знаєте, сповнене сюрпризів. І ми, звісно, не планували так, але підсвідомо воно вийшло так. Я, до речі, дуже люблю людей, таких як ти, з якими можна спокійно поговорити про смерть. Тому що, блядь, це теж частина, як би це смішно не звучало, це частина життя. Мене дуже бісить, коли з людьми говориш на цю тему, і він такий, ну досить. А що досить? Ми ж не плачемо, ми не кажемо про те, що життя закінчується, ми просто кажемо про етичні якісь аспекти або практичні аспекти життя. І якщо ще про стверджуючі, життєстверджуючі якісь моменти, я не знаю, чи я щось в житті ненавиджу більше, ніж українські цвинтарі. Напевно, нічого. Ну, тобто, окей, як кажу українські, я тут маю на увазі більше одеські, і якщо ми не беремо до уваги єврейський цвинтар, що місцями досить класно виглядає, людські досить гарно, то всі інші оціми, блядь, парканами залізними... З якимось уйобським камінем я дуже не хочу ніколи, щоб я потім, пам'ять на мене, перетворилась у паркан. Я... Паркан ржавий, блядь, паркан. Це найгірше, що може статись людиною. І я не розумію, чому наше суспільство нічого з цим не робить. Типу, людина прекрасна або справжня людина, що місцями прекрасна, а між місцями не дуже, вона потім перетворюється в жахливий паркан. Це її пам'ять. Пам'ять про неї – це приїхати і бур'ян навколо паркана вичистити. Я не хочу так. І я серйозно думаю про те, що Колись треба буде подумати про штуки, про які ми дивилися і дивимося у кіно голівудському, що, знаєш, люди там в 30, вони складають якийсь заповіт, в якому такі основні речі в них прописані. І це якось абсолютно цивілізована штука. Я останнім часом, думаю, теж може це бути якось пов'язано з застосуванням балістичних ракет міжконтинентальних. Треба було б щось таке зробити.

Коля 48:14
Слухай, а як ти відносишся до крематорія? Ну, щоб, наприклад, тебе, ну, мене, тебе, нас, крематорія. Будемо

Костя 48:25
за руки триматись.

Коля 48:29
Щоб, коротше, ну, через крематорія потім цей, як це, прах. Так, і цей прах або його просто тримають вдома, типу, в вазі. Або десь там, типу, розвіюють.

Костя 48:43
Або розвіюють. Блять, ну, я до крематоріїв ставлюсь дуже круто. Мені здається, я, коротше, якийсь певний час тому змінив своє ставлення до крематоріїв, тому що колись мені здавалося, що це якось неправильно. А зараз я вже згадував сьогодні осло. І Осло – це перше місто, в якому… Там я не був в крематорії, якщо що. Але я побачив, що там дійсно люди, коли будують щось сучасне, вони це будують так, щоб воно, типу знаєш, максимально було з повагою до природи. Воно якось зливається з природи у всіх сенсах, візуально і за відчуттям. І там є таке розуміння, що коли Норвегії кажуть, що ми на цій землі тимчасово, і коли ми з нею йдемо, бажано, щоб ми по собі нічого не змінювали, от у них ти відчуваєш, що це так. І мені здається, що цей візит в Осло також додав мені розуміння, що крематорі – це правильний взагалі шлях, що ми повинні робити. Типу, ти прийшов на цю землю, Ти тут зробив те, що тобі вдалося, а потім ти йдеш. Я не хочу, щоб я стояв у вазі. Мій прах стояв у вазі. Тому що, якби, діти в якомусь футбольному м'ячі йобнуть, воно все... Я не хочу бути розсипаний по підлозі. Тому що, насправді, мені... І

Коля 49:58
потім пилосос потім буде їздити, такий бжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжж Типа, дідусь, дідусь, пелесос заїв дідуся.

Костя 50:19
І ще й помилку. Я думаю, що через те, що я скотиняка велика, я ще й зламати можу той Сяомі. Тому я не хочу ще там онукам дітям зламати цей пелесос. Дідусь

Коля 50:29
падло зламав пелесос.

Костя 50:33
Я нещодавно, мені здається хтось з друзів розповідав, але я не пам'ятаю точно, що з'ясувалось, що не можна розвіювати прах у багатьох країнах, не можна цього робити, типу, де завгодно. Типу, знаєш, як кажуть, стати там над морем на якомусь обриві, Тому що не всюди можна потім цей прах розвіювати. Але так, я думаю, що це шлях, який я після закінчення свого життя хотів би, щоб зі мною зробили. І щоб від мене, якби, залишився мій блог, який в нас є, залишився подкаст, я знаю, фотографії, мої діти, якась ще спадщина у вигляді якоїсь пам'яті. Але, блядь, в жодному, сука, разі не паркан. В жодному, блядь, разі. Ви чуєте, якщо ті, хто будуть приймати серий рішення, жодних, блядь, парканів. І пам'ятники теж, я думаю, що йдуть повз одразу, тому що вони всі теж дуже погано виглядають. Ті, що роблять в Україні, це просто стидово. Я не хочу таке. Тому просто залишити мене в серці і в

Коля 51:41
пам'яті. До речі, якщо я не помиляюсь, то в Парижі на цвинтарі, там є в них відомий цвинтар, де там море. І там є частина, де були кремовані люди, і там Нестор Махно, наш український той самий анархіст. Ого. Так, я так ходив, знайшов там його. Ну, люблю просто по цвинтарі гуляти. Так, а взагалі, якщо говорити про смерть, те, що ти правильно кажеш, люди... Багато людей бояться говорити про смерть, тому що, ну, знаєш, вони думають, що якщо про смерть говорити, то вона може прийти. Ну, типу, блядь, це я не працюю. Я так про гроші говорив, і щось вони не приходять. Не

Костя 52:26
приходять самі собою, так.

Коля 52:27
100%. І здається, це взагалі, якщо так задумати, здається, це Хайдегер говорив, що смерть, вона не належить людині. Тому що коли людина є, смерті нема. А коли приходить смерть, то вже людини немає.

Костя 52:41
Так, це цікава думка.

Коля 52:44
Розумний дядька. І тому, насправді, можна спокійно про це говорити. Воно взагалі ніяк не перетинається з людини.

Костя 52:52
Так, мені здається, що це якесь покращення. Суттєво, що тепер можна... Люди можуть тепер не всі, але розмовляти про смерть – це теж круто. А ще люди можуть нам писати емейл. Давай я згадаю, що нас тепер в... В підвалі сайту, це така частина веб-сайту, що якщо проскролити вниз на сайті «Годі базікати.ком», там тепер Коля додав посилання на наш новий аккаунт в соціальній мережі BlueSky. Ми тепер там теж будемо постити про те, що вийшов новий епізод. А це буде дивно, якщо я ще додам. Напишіть нам в коментарях, як би ви хотіли, щоб вас поховали. Давайте говорити про смерть. Годі базікати.