Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Коля 0:12
Ех, YouTube, YouTube, ну що ж ти, падла, робиш? Я, значить, минулого разу стільки часу витратив для того, щоб наш епізод був не просто інформаційним, а ще, щоб він якось додати йому якийсь такий емоційну таку атмосферу. Я спеціально, як та падла, обирав...

Костя 0:36
Вирізав фрагменти з них.

Коля 0:38
Так, потім вставляв їх. Я ж не просто херачив, як є, типу, повну пісню. А я спеціально якийсь шматочок. Там ще спробую то вирізати, де воно співає. Щоб так, щоб було зрозуміло. Ті, хто нас будуть прослуховувати, щоб вони такі, о, вони там казали про якусь там пісню якогось там виконавця. Ну, до речі, там Олександр Рибак, він все ж таки з Норвегії. Ти казав, що він з Литви, я казав, що він з

Костя 1:05
Фінляндії, а він з Норвегії. Ви підбирались від того, що далеко до того, що ближче і ближче, але не підібрались в Норвегію.

Коля 1:15
Дай йому Боже здоров'я. Але тем не менш. А потім, коли вже запостили епізод, І тут приходить, значить, restriction такий від YouTube. Типу, опа, а ми тут знайшли, що ви використовуєте, типу, пісні, які взагалі мають собі якусь там лицензію, якісь там права. Я такий, які пісні? А потім думаю, бля, я такий тупий, що я в одному епізоді зібрав щось, типу, там, 8 чи 10. Сука, пісень з Євробачення, які, ну, 100%! Вони точно перевіряються алгоритмами YouTube. Я вже постфактум такий, а чому це вони такі, значить, нас забанили? А потім, бля, ну як? Я вже ж молодець.

Костя 2:02
Ти реально не збарвув одразу?

Коля 2:04
Так, я такий, типу, а що саме їм не сподобалось? А потім зрозумів, що це просто, типу, ну, в Європі найвідоміші пісні. Я просто, я ж тупо взяв все, що було на Євробаченні в різних роках. І воно одно і те саме, коротше, нас... Причому воно забанило досить цікаво. Тому що вони написали так, що ваш епізод не буде відтворюватись в деяких країнах.

Костя 2:34
Чувак, там навіть написано на двох територіях. Навіть не країнах, а територіях. І мені стало цікаво, а чому вони пишуть такими евфемізмами? Не країнах, не регіонах. Територіях. Окей, продовжуй.

Коля 2:51
Так. І, значить, сам епізод не буде відтворюватись на деяких територіях. Але, типу, ви не хвилюйтесь. В кожному каналі є... Така штука, як... Ну, типу, як restriction, що коли на тебе там... У тебе є якийсь, ну, як там, не знаю, як в футболі. Ти, типу, отримуєш там жовту карточку.

Костя 3:17
Попередження, напевно.

Коля 3:18
Так, попередження, так. Що якщо ти отримуєш два попередження, на третій просто твій канал банять.

Костя 3:25
І вони

Коля 3:25
такі, типу... Але, типу, не хвилюйтесь. Ви, ну, це, типу, це попередження, воно... Не таке серйозне. Тому що ви просто обсоси і ви ще не монетизуєтесь. Типу, вас там слухають тільки ваші родини і все. І ви нам не цікаві, як люди. І якраз через те, що в нас, ну якби в нас ми там включали якусь рекламу або ще щось, ми б отримали той типу страйк, що ми розробили погане, хоча і тут я стільки рефлексував. Щодо цього, тому що з однієї сторони, ну типу, це ж не те, що у нас музичний подкаст, тому от слухайте музику на шару, тому що я так захотів. Це ж, ну реально, це так тільки, типу, щоб якось підкреслити те, про що я розмовляю. Але я розумію їх, що вони ж не такі, що вони будуть нас переслуховувати і такі, ні, ну... Це, типу, чуваки нормально всунули так, щоб просто атмосферу зробити. Я розумію, що, в принципі, ось ці, типу, офіційні якісь там юридичні правила, вони, типу, превалюють над якимось емоційними, але, бляха, ну все одно якось неприємно. Ну, типу, ми ж не те, щоб просто через подкаст, типу, розповсюджували якусь музику. Я

Костя 4:52
просто хотів скласти атмосферу. Не те, щоб ми хотіли подкаст зробити популярним за рахунок того, що у нас там три пісні, чи там 8-10 пісень «Євробачення». І там, ти знаєш, я колись гуглив, коли я хотів щось попросити тебе вставити якусь там пісню чи фрагмент, і зрозумів, що там можна, ну, я, коротше, швидко знайшов в інтернеті, що можна 7 секунд вставити пісні. Але знову ж таки, це 7 секунд, це в Євросоюзі, чи це в Україні, чи це в США, чи це де взагалі. І згідно з якими законами вони, ну я так розумію, що вони на окремих територіях, як вони кажуть, в окремих країнах, вони застосовують різні закони, тому що нас, я навіть, якщо чесно, я так і не знаю, от територія, знаєш, якщо це, наприклад, весь Євросоюз, Це теж територія, теж умовно. Територія планети Земля. На які ще території вони нас заблокували, незрозуміло. Я навіть хотів би пафосно сказати, що це дізреспект за те, що вони вільний інтернет блокують. А з іншого боку, якщо спробувати ставити себе на бік артистів, Ти все правильно кажеш. Якщо б, знаєш, вони прослухали наш конкретний епізод, навряд чи хтось з них був би проти. Тому що ми, по-перше, згадували кожного виконавця. Ми не казали, що це, знаєш, а от наша нова пісня. Ми реально промоутили кожного виконавця. По-друге, ну там реально ти настільки охайно і класно вмонтував там маленький фрагмент, що ну які взагалі у кого можуть бути питання. Ну, як бачимо, можуть.

Коля 6:32
Ні, я теж їх розумію, що вони ж не можуть прислуховувати кожного. І алгоритми, вони працюють однаково. Типу, ми використовували пісні, які мають авторські права, які належать якимось зазвичай компаніям, менше виконавцям, і які якраз за цим слідкують. Але ми настільки для них нецікаві, що до нас не причепитись, тому що, ну що ви з нас заберете? Ну серйозно, ну не має чого віддати вам.

Костя 7:02
Нам треба, чувак, зареєструвати товариство з обмежену відповідальністю «Годі базікати». Тому що зараз ми як дві приватні особи, і вони, знаєш, прийдуть і захочуть в мене забирати велосипед, а в тебе, не знаю, вініловий програвач. І буде неприємно. А треба, знаєш, якщо в нас буде ТОВ, ми на, як це, на баланс ТОВ закинували стілець, я не знаю що, я закину одну стару камеру якусь, якщо що, прийдуть забирати, то закину.

Коля 7:31
Мікрофон, мікрофон Фіфіня.

Костя 7:34
Ні хіра, блядь, я не віддам Фіфіні твій. Його я сховаю на офшорі, не буде там нікого. Його не буде на балансі. Хай шукають, знаєш, якийсь там «Enough Talk», «LLC на Кіпрі» будуть. І там якийсь пані Піокіс, Крістіокіс буде засновником, і там буде мікрофон Фіфіні у них в «Капіталі» зареєстровано.

Коля 8:02
Короче, ми вже досягли того рівня, що нам треба виводити свої активи в офшор.

Костя 8:07
Правильно? Ну так, я так розумію, що тепер нам треба йти на книжку в Одесі і там, знаєш, казати, типу, у мене є мікрофон, можна я вам віддам мікрофон, а ви мені його в кріпту якось загоните? Або я не знаю, як це... Ну коротше, треба дізнаватися, як це працює, тому що популярність, вона несподівно прийшла до нас.

Коля 8:25
Так, а взагалі, щодо популярності, я теж порефлексував, я тут... Така цікава думка щось мене настигла, що є навіть в Ютюбі там якийсь розділ, що типу трендси, що зараз популярне. А я такий думав, бляха, а на що? Взагалі наш підхід, будь-де, в будь-якій соцмережі, взагалі, ми і так намагаємось просунути те, що і так вже популярне. Ну типу, якщо воно бляха популярне, якщо там, ну, якісь там тренси, там, може, там, якийсь кліп, когось, не знаю, там, «Эмінема», або там якесь інтерв'ю «Дудя», або там ще щось, якась херня, там цей «Містер Біст», чи як він там. Вони завжди там десь в популярних. Ну це і так всі знають. Чому у нас, ну, типу, ми популярне робимо ще популярнішим. І ми взагалі не просуваємо тих, хто не може досягнути якогось такого, хоча б низького рівня, для того, щоб щось відкрилось для інших. Навіть наш канал, умовно, подкаст «Годі базікати», ти заходиш в будь-яку подкаст-платформу, подкаст-термінал, Заходиш, там завжди є. Популярні. І там всі ті, про кого всі так знають. І ніхто ніяк взагалі не намагається просувати тих, про кого не знають. І виходить так, що відомі стають ще відомішими, а невідомі так і залишаються невідомими.

Костя 10:09
Це правда. І я знаю ще, яке викривлення. Я по дітях своїх бачу, що у них, не тільки у дітей, у мене також... Підсвідомо є таке розуміння, що от якщо ти подкаст, який слухають тисячі-тисячі якихось людей, ну це подкаст. Тому що я сам переважно слухаю великі подкасти. Але не всі, але переважно. А якщо ти маленький подкаст, ну щось обов'язково не так. Хоча це ж ніфіга взагалі не... Не те, що це не показник, це напевно показник чогось. Але не єдиний показник того, чи робиш ти гарний подкаст чи ні.

Коля 10:44
Багато чого в цьому житті відіграє. Отак пощастило. Хіба що так можна назвати. Збіг

Костя 10:53
обставин якийсь.

Коля 10:54
Збіг обставин, дійсно. Тобто це ж не значить, що... Я зараз не те, що би про нас, а взагалі, що є люди, які роблять дуже класні речі. І вони роблять дуже якісно. І дуже цікаво. Але... Їх не слухають, не дивляться багато людей, тому що воно десь там не... Не стало супервідомим і так далі, і воно там десь не вистрілило, і в якихось там тренсах воно ніде не показалось. Ну, так життя працює, так працюють сучасні там соціальні мережі. Тобто якась там всрата цікава, ну, така цікава, але така крінжова пісня може десь там в якомусь тіктоці стрельнути, тому що, ну, а чо, по приколу. І вона стане відомою. Просто тому, що всі вирішили або танцювати, або ще щось умовно під цю пісню. Бляха, навіть в наші з тобою часи.

Костя 11:50
В наші годинники.

Коля 11:56
Містер Трололо, цей... Боже, як там він? Пєсні «Ідущі водомо». А він

Костя 12:01
якийсь... Балтийський. З якоїсь болтийських країн. Так він був, мені здається?

Коля 12:09
Чесно кажучи, я не відслідковував його

Костя 12:12
життя. Він все одно радянський виконавець був. Навіть якщо був з Литви, Латвії чи Естонії. Мені здається, він звідки звідти. Твій сусід, можна сказати. Але не готовий ручатись на це. Так,

Коля 12:25
ну тобто, щось таке, знаю, що навіть зі старого стає супервідомим, тому що це якийсь там новий тренд і так далі. Але те, що я можу сказати, що те, що в тренді, це не обов'язково щось класне. А те, що класне, це, на жаль, не обов'язково в тренді.

Костя 12:41
Так, і є така ще зворотня історія, може не зворотня, може додаткова, мені важко інколи вивіреними словами одразу казати, що мені вже певна кількість людей про наш подкаст сказали, що так, з одного боку люди чують, що це непрофесійна історія, ну бо вона дійсно непрофесійна, з іншого боку у нас в українському інфополі, яке стало Типу, досить популярним і є попит на нього, в ньому досить небагато є подкастів, що популярні. Типу, є якісь «ХПЗП», є «Броманс», є ще на десяток подкастів, може, які переважно роблять більш-менш відомі в Україні люди. І вони роблять досить класно. Ну не всі, звісно, але багато з них дійсно класно роблять. Але через те, що вони популярні, у них є відповідальність за свою популярність. І вони повинні кожний там вислів свій якось підбирати. Якщо це не про ХПЗП, наприклад, тому що у них навпаки, у них слава за інше за те, що вони такі досить прямі. Але переважно і відкриті. Але переважно це такі чуваки, що не можуть дозволити собі розмовляти про все, що захочуть. І вони повторюють одні ті самі наративи, що, знаєш, типу, зараз... Щоб це не звучало антиукраїнським, є українська державна пропаганда, і вона повинна бути і завжди, і в мирний час, і повинна була бути завжди, і зараз вона є теж. В цьому самому по собі, напевно, нічого поганого немає, але велика частина зараз популярних подкастів, вона просто повторює державну пропаганду без всілякої, взагалі, Тут дійсно виходить так, що через те, що вони дуже популярні, і тут я не можу не згадати прекрасний вислів, що з великою силою приходить велика відповідальність.

Коля 14:47
Сказав, що зараз згадаю і не згадав. І дійсно вони вже не можуть, через те, що вони вже не в андерграунді, а вони там в тренді в еліті, вони не можуть вже щось таке сказати, тому що їх багато людей слухають і до них вже інше ставлення просто.

Костя 15:04
Ну ладно, трошки треба

Коля 15:06
реабілітуватись. Ти знаєш, чому Пітер Паркер завжди буде фопом? Ні, не знаю. А він ніколи не зможе працювати на дядю.

Костя 15:19
Увага. Непогана. Він ФОП якої третєю гру. А я не шарю в ФОПах, тому цей жарт не зможе вийти, тому що я не ФОП. Я працюю якраз на дядю, я не Пітер.

Коля 15:33
Коротше, виходить так, що популярні стають ще популярнішими, а ті, хто таки залишаються десь невідомими, вони таки залишаються. Я навіть намагаюся, ну чесно, скільки ми записуємо епізодів, я не можу знайти якусь закономірність, як люди нас слухають. Реально. Бо там, знаєш, якщо подивитись по YouTube якомусь, то якийсь епізод можуть прослухати 40 людей, якийсь 300, якийсь 100, потім 10.

Костя 16:07
Це умовно на якомусь YouTube.

Коля 16:10
Якщо суто по YouTube дивитись, реально... І

Костя 16:13
ми як нічого не робили для цього, так нічого не робимо.

Коля 16:17
Так. Вони всі однакові. Ну типу, що ми їх записуємо там однаково, випускаємо однаково, за часом вони майже однакові. Ну публікуємося ми теж майже там однаково, намагаємось п'ятницю, якщо там не встигаємо, то може там типу в суботу. Ну коротше, і знаєш, я не можу зрозуміти, типу, якусь закономірність, Як нас слухають, як не слухають. Тобто це такий рандом, що я навіть не можу щось спрогнозувати, типу, скільки нас прослухає наш наступний епізод. Ми вже говорили про те, що взагалі не можна зібрати всю статистику, тому що ми публікуємось будь-де. А от якщо взяти просто по... Умовно, якщо дивитись по Ютюбу, то там реально такий рандом виходить. Настільки ось ці прослуховування, там такий великий рендж в нього, що здається, що просто хтось такий залетів, послухав, ну не знаю, щось не пішло і пішов там далі. А хтось там навпаки слухає. Ну

Костя 17:19
коротше, це дуже дивно. Це дивно і не зрозуміло. І взагалі я тепер трошки більше, як співавтор цього подкасту, трошки більше розумію, чому люди роблять акцент на Ютюб. Тому що коли є якийсь алгоритм, в принципі його люди дивляться, дуже велика якась аудиторія, мені здається, що в Україні будь-хто, будь-яких вікових груп і соціальних взагалі. Я гадки не маю, що треба зробити, щоб потрапити в рекомендації Ютубу. Але я так розумію, що якщо ти туди потрапляєш, ну я не знаю, чи ти один раз, чи постійно туди потрапляєш, то це такий великий поштовх для популярності. І тому люди якось намагаються туди пушити. Ну і тому відео-подкасти стали настільки розповсюдженими. А я, наприклад, хоча сам слухаю подкасти, я от застосунок там типу подкасти, чи оверкаст, в якому я слухаю, я не хочу дивитись, знаєш, типу рекомендації. От у мене є якісь шоу, яке я слухаю. Якщо мені хтось з друзів, знайомих порадить якийсь подкаст, я можу піти його послухати. Якщо ні, я нічого нове, скоріш за все, слухати не буду. Тому, дійсно, аудіо-подкасти — це такий жанр більш складний, мені здається. І якоїсь простої схеми, як стати тут, відомим. Хз, я не знаю, чого не

Коля 18:38
існує. Є ті, насправді, хто... Ну, вони відразу обирають собі шлях. «Я хочу бути відомим». І зараз, щоб нам стати таким цікавим подкастом, ми могли б постійно говорити про війну, про армію, якісь воєнні новини. Типу те, що зараз всім цікаво. І, скоріше за все, нас б більше б слухало, тому що ми б там класно розповідаємо. А ми просто розмовляємо про те, що нам цікаво, а не про те, що від нас хочуть почути. І зрозуміло, що хтось відразу це робить для того, щоб ставати відомими, а ми робимо просто для

Костя 19:17
того, щоб цікаво розповідати про себе. Чувак, у мене, знаєш, хвилинка саме реклами. Може, ти бачив, я декілька тижнів тому, може два, завів новий телеграм-канал про шведські автівки «Саб», які я чомусь полюбив. В «Телеграмі» ви можете зайти за хендлом собачка «I love Saab». Це реклама? Так, це реклама. Дуже дивно, що цей Никнейм був вільний, що ніхто більше не любить Saab і не робив канали. Коротше, не знаю. І в мене там, знаєш, здається, станом на сьогодні було 16 підписників. Я не думаю, що їх там колись принципово стане більше. Тому що, ну камон, більшість... У мене сьогодні колега Жорж, якщо ти слухаєш це, привіт, запитав, можеш пояснити, у тебе є якесь ессе десь в блозі, чому автівки САБ найкращі? Я такий, ого. Я кажу, Жорж, це, знаєш, напів пранк, напів жарт. Я не знаю про САБи. У мене немає, на жаль, СЦ. Але, коротше, якщо ви хочете дивитись на дивні шведські автівки, виробник яких їх збанкрутувався в 2011-му, здається, то заходьте на телеграм собачка I love Saab. Це про те, що непопулярне і залишиться непопулярним, я на 100% впевнений.

Коля 20:52
А я поки хочу розповісти, як я вчора несподівано сходив на концерт. Це значить, так, і тут багато всього якраз. І про непопулярність, і про популярність, і про багато чого. Вчора в Ригу приїздив Вадим Красноокий. Це вокаліст гурту «Mad Heads». Якщо пам'ятаєш такий український ска-панк,

Костя 21:18
гурт. Так, так, так. Які були колись Mad Heads XL, потім стали просто Mad Heads. Так, так, так. Ось це вони,

Коля 21:24
так. Значить, він вчора приїздив і давав такий концерт. Це благодійний концерт, де він збирав гроші на потреби ЗСУ. І якщо я не помиляюсь, там окрема 38 бригади. Ну, тобто, збирав кошти на реб. Все як зазвичай. Але, що мене вчора дуже сильно вразило, це кількість людей, які прийшли на концерт. Їх було дуже мало. Тобто, це буквально 20-25 людей.

Костя 21:52
А клуб маленький був якийсь?

Коля 21:53
Маленький клуб, але, ну... Мало би прийти більше, насправді.

Костя 21:58
Не настільки маленькі, да?

Коля 22:00
Так. І тут я розумію, що коли приїжджали якийсь той же блядський «Нойземсі», «Манєточка», ходили всі, багато знайомих, і українці в тому числі. Ходили, слухали, навіть якщо вони це зазвичай не слухали, але вони ходили, тому що це типу... Такий, знову таки, повертаємось, це тренд, це ходять всі, тому ми теж підемо. А

Костя 22:24
тут приїхали

Коля 22:25
чуваки, він один приїхав, він казав, що він зараз, ну, типу, він один їздить,

Костя 22:31
не гуртом,

Коля 22:31
для того, щоб, ні, для того, щоб, типу, меншим колективом більше спробувати, ну, Менше людей більше спробувати зібрати, щоб покрити

Костя 22:40
потреби. Зекономити грошей.

Коля 22:41
Так, так, так. І ми там десь на роботі, типу, камон, а давайте підемо туди-сюди. Тут я зрозумів, що, по-перше, вже... Є прям ціле покоління, яке не знає, хто це взагалі.

Костя 22:55
Вони і були такі, якщо чесно.

Коля 22:59
Я розумію, що вони не сильно так, щоб це тобі не якийсь там Святослав Вакарчук.

Костя 23:05
Так, так. Ну і це навіть, я не знаю, хто, кого ти. Ну коротше, це навіть не другого ешелону, мені здається, українські зірки були. Третього.

Коля 23:14
Але типу просто приїхав український музикант, який збирає гроші на потреби ЗСУ і прийти якось підтримати. Він чесно відіграв, він намагався, він сам, він там щось під гітару співав, щось під мінус співав, просто там намагався якось спілкуватися зі всіма, тому що людей було мало. Він чесно свою частину виконав, навіть якийсь аукціон проводив, але... Тут мені щось так прикро стало, що наші українці навіть, ну тут немає такого, знаєш, міцного там класного ком'юніті, щоб всі прийшли, підтримали. Я розумію, що, типу, людина, вона, чесно, свою частину виконала. Типу, він навіть на те, щоб було мало людей, він все одно, він дуже сильно там якось емоційно в це... Намагався вкластися. І я там максимально підтримав. Я навіть від себе не очікував, що я там ще можу. Я всіх людей зібрав, щоб вони танцювали. І я навіть згадав, я не можу сказати, що всі пісні. Бо я його, чесно кажучи, слухав десь 2005-2006 рік. Бляха, це 20 років пройшло. 20, сука, років пройшло, чувак. Знаєш, я сьогодні просто такий, а от якого року той альбом, що я от останній точно пам'ятаю на пам'ять? Такий, 2005. Пу-пу-пу. 20 років тому. Насправді було приємно, що там прийшли діти, які, ну, може, там десь якраз по 19-20 років. Діти, діти. Вибачайте. Але, ну, якось, чесно, було...

Костя 24:58
Було дуже сумно, що мало людей.

Коля 25:00
Так. Він, чесно, дуже класно все зробив. Але і всі ті, хто прийшли, вони теж його підтримали. Все класно. Але, блядь, ну чому так мало? Ну, я знаю, що в Ризі багато українців живе. Але, знаєш, отут те, що я розповідав вже і в минулих епізодах, от буде там якийсь цей, як він там, цей, вандерсала якийсь там, Це, напевно, закономірна

Костя 25:26
історія,

Коля 25:26
тому що, по-перше, Росія століттями вкладає і продовжує вкладати в піар своє культури.

Костя 25:53
І я зараз читаю Курта Воннегута, я здається, в минулому епізоді. Згадував «Slaughterhouse Five», я читаю його.

Коля 26:06
Ти прийшов ось це передслів'я, так?

Костя 26:08
Так, я вже половини книги трошки більше прочитав.

Коля 26:13
Тоді задам питання від всіх наших слухачів. Так що, як того чувака розчавило в ліфті Кийкар?

Костя 26:19
Ну, коротше, його отак розчавило об стелю ліфта. Але я все ще вважаю, що це фейк історія, тому що мені здається, йому просто відривало палець. І чат GPT зі мною, в принципі, погоджується, але чат GPT каже, що можуть бути деякі ситуації, коли дійсно його може так розчавити. Але я не розумію, як. І навіть в книзі «Slaughterhouse Five» він згадує багато книг, але серед них є брати Карамазови Достоєвського. Як ти гадаєш, він згадав хоча б одну українську книгу? Ну, добре, добре. Я не прочитав всю цю книгу ще. Може, він там ще згадає щось, там Івана Франка. Наприкінці. Щось може там буде. Але у мене є певні сумніви. Або

Коля 27:09
там якийсь Котляревський

Костя 27:11
в Енеїді. Міг би, так. А от

Коля 27:14
там було

Костя 27:15
нормально. Але ні. Якщо Росія це віками робить, і віками робила, і продовжує це робити, Ну то в принципі мене це дуже злить, те що українці продовжують казати оцю фігню про ну це ж просто там пісня, ну вони ж там ракетами і взагалі цей там Каста, Баста чи як вони там, вони проти війни. Мене це злить, я нічого з собою зробити не можу. Хоча інколи мені навіть дехто пробує пояснити, що Зберігати людяність важливо. І що, наприклад, були німці, що були проти... Ну коротше, я все це розумію. Що там є росіяни, що проти війни. Так, серед них є нормальні люди. А серед українців є багато гнид, що гірше за росіяни. Все розумію. Але, блядь, ходити на концерт умовних там, блядь, якихось басти, касти, чи хто там вони, ну це все одно зашквар. І в цьому сенсі є гарні новини, тому що зараз української музики, в порівнянні з тим часом, що ми з тобою застали той початок 2000-х, середина 2000-х, Той самий 2005-й, коли ми знали досить багато виконавців українських, але, принаймні, в Одесі, ну точно ми були дивакуватими чуваками, тому що ми там слухали умовний тартак з ТНМК, і це викликало інколи певний подив у людей. А зараз мені здається, що подиву більше немає. Так, все ще можна почути з відкритих вікон автівок якусь російську музику, на жаль. Але тепер набагато більше української і нею тепер нікого не здивуєш. І навіть в Одесі, коли хтось тепер розмовляє українською, я прям добре пам'ятаю, що в 2005-му це вважалось дивним. Тут можна казати, що ми з тобою були на сходках... Форуму Тартак. І там ми між собою розмовляли українською. І це, напевно, єдина українська мова, яку можна було почути в Одесі. Напевно, на п'ятому, четвертому, третєму, щось таке. А зараз дохіра українською в Одесі. Тому, як би, є прогрес.

Коля 29:26
Так. Раніше, якщо ти розмовляв українською, то ти, типу, або приїхав з Заходу, западенець.

Костя 29:33
Або з

Коля 29:34
села. Або з села. Але

Костя 29:36
якщо з села, то ти на Суржику повинен був її бачити. І тут, якби, там трошки інша історія. І я от колись... Я, насправді, теж не можу сказати, що я завжди був толерантним до українською. Ну, якби, до українською, напевно, був. До Суржика точно пам'ятаю, що не був. І для мене зараз є своєрідним прогресом, що коли я там прослухав альбом «Курган і агрегат», я розумію, що це пласт саме української культури і що він повинен бути саме отаким. Тому що там Амілл і Раміль, вони з якогось там, з якогось Харківської чи Полтавської області, Харківської, здається, і вони отак от розмовляють. І це теж Україна, і мені це дуже подобається. Але до цього треба було дорости, щоб це зрозуміти.

Коля 30:20
Взагалі українська мова зрозуміла, що вона не одна на всі регіони. І вона в різних регіонах дійсно порізно. Є там різні діалекти. Є ж там ця виконавиця, як там вона фіїнка, чи як

Костя 30:34
її

Коля 30:35
звуть. І вона розмовляє гуцульською мовою. Українською, але з гуцульським діалектом. І там вона настільки розмовляє, знаєш, настільки воно по-іншому звучить, що ти такий, типу, блядь, що? Ну, це воно щось, типу, ближче, ну, як на мене, то щось, типу, навіть ближче там до якоїсь польської, знаєш, щось таке. Ну, тому що та сама мова, але в різних діалектах, вона дійсно по-різному. Ми-то розмовляємо так, як ми вчились по книжках. Це ж так само, як вчити англійську з якимось викладачем по книжках, а потім приїхати і послухати, як дійсно розмовляють в Британії. І ти такий, я стільки років вивчав цю мову, але пішов я

Костя 31:29
нахід. Щось вона не так звучить. Я не пам'ятаю, чи розповідав про це, але декілька місяців тому мене в Венеції зупинила жінка, тому що я був з дружиною і ми спілкувалися між собою українською. І нас літня жінка така зупинила і каже «Боже, у вас така гарна українська». І мені дуже-дуже приємно було, тому що я об'єктивно розумію, що в мене не надто гарна українська. Але в цілому, вона каже, просто російську почути навкруги – це взагалі не проблема. Вона каже, кожен день, якщо вона там живе десь в центрі, прямо в Венеції-Венеції, на острівній цій частині, І кажеш, якщо тут просто зупинитись на 5 хвилин, то російськомовних 100% повз пройде. А от української не так багато. І я дуже її розумію. І дуже прикро, що мало українців навіть зараз, навіть в цих обставинах не можуть. Хоча б трошки, хоча б інколи. Я не кажу там, знаєш, повністю перейти. Я розумію, що це класно було б, але не перейдуть всі. Це об'єктивна реальність. Але хоч трошки інколи спілкуватись українською. Було б класно. Треба це робити.

Коля 32:54
І дехто дійсно не розмовляє, тому що він якось соромиться розмовляти, що може українське недостатньо класно. У нас взагалі є такі проблеми, що я не можу сказати, що ми такі перфекціоністи, але багато хто зі знайомих, вони навіть англійською не намагаються спілкуватись, тому що вони вважають, я не знаю, це якось зі школи може пішло, що ти не настільки класно розмовляєш, щоб ти вже міг на цьому якомусь рівні говорити. І багато чого є, знаєш, іде воно зсередини. І хтось знає мову англійську, але не може починати на неї говорити, бо якщо я щось скажу і буде якась помилка, то

Костя 33:38
я буду…

Коля 33:40
Отакі, так. А типу, бляха, ну ти інших чув

Костя 33:43
взагалі? Мені здається, буквально цього тижня брат підсвітив таку прикольну історію, що українська школа стара, ну от такого зразку, як не нова українська школа, а от того зразку, де ми вчилися. Вона якби вчила тому, що помилятись погано і помилятись страшно. В цілому. Це стосувалося всього. Бо якщо ти робиш помилку, то якби, ну, не гарно. Це дуже не гарно. Що взагалі мені здається не дуже класно. А я ніколи про це не замисливався. І мені здається, що це може впливати на те, що зараз знаєш про те, що ти кажеш, що якщо ти, наприклад, мову не знаєш достатньо гарно, то не треба взагалі нею спілкуватись. А це, блін, взагалі не так. Це взагалі не так. І мені, знаєш, у мене сама така історія, що я мені, звісно, я роблю дуже багато помилок, коли розмовляю, але якщо я не можу згадати якесь слово, я навіть тут в подкасті питаю, як буде там, не знаю, лампа. І ти мені щось кажеш, я кажу, о, точно, там, ліхтар. Лампа. Лампа так так і буде. Я продовжую. Але просто сказати російське слово, як багато хто таким суржиком розмовляє і піти далі, мені інколи я роблю це автоматично і не помічаю цього. Але коли треба, я такий, не виходить. Прямо важко. Прямо важко це не вдається.

Коля 35:02
Це тісно йде якось зі шкільних часів. Ти або знаєш, або не знаєш. Тобто ти не можеш бути десь посередині. І нам не казали, ти розмовляй як можеш, а ми будемо якось

Костя 35:15
коректувати, якось намагатись покращити. Ми накидаємо потім м'ясо цього словникового.

Коля 35:24
Але... Так, так, так. Але скільки разів я чув, що французи не люблять англійську. От краще казати поганою французькою, ніж намагатись перейти на англійську. Багато. Так,

Костя 35:37
я теж багато

Коля 35:38
чув. І знаєш, такі історії, навіть що і потім вже, коли там навіть переїхав сюди в Латвію, мені теж казали, що приємніше, коли ти будеш намагатись спілкуватись латиською, навіть якщо ти будеш використовувати не те, щоб неправильні слова, але там неправильні... Так, так.

Костя 36:22
У мене взагалі я ходив, це вже багато років тому було, ходив на мовні курси англійської. У нас викладач, Том, англієць, він, здається, це була волонтерська діяльність, але я не можу на 100% сказати, він раз на тиждень, здається, подорожував по звичайних школах в Одеській області. На уроки англійської. І він спостерігав, як наші вчителі вчать дітей англійської. І якісь давав їм поради, що можна зробити. Показував якісь вправи. Типу, як він це робить, як native speaker. І найбільше враження, яке він отримав, яким він потім ділився з нами, це те, що в наших школах на уроках мови не можна розмовляти. Кажеш там... Кожен вчитель, він каже, кожен вчитель, каже, типу, зараз, типу, тихо-тихо припиніть розмовляти. І він каже, незрозуміло, як ви повинні взагалі навчитися розмовляти, якщо буквально забороняють розмовляти. І це дуже цікаве спостереження було.

Коля 37:22
От зараз у мене, ну, я зрозумів цю проблему в собі, я це вже там пояснив дітям своїм, що, типу, намагайтесь розмовляти навіть з помилками, але краще, що, ну, принаймні, ви будете пробувати, ви будете практикуватись і так далі. От я зараз теж вивчаю латиську. Якусь основу розмови я вже вивчив. Я зараз ще ходжу на додаткові заняття з вчителькою. Як виглядає наш звичайний урок? Я просто намагаюся розповісти, що я робив за останній час, поки ми не бачилися, і як в мене день проходить. Тобто ми просто розмовляємо. Як розмовляється коряво, десь там якийсь, може щось, якесь слово не знати, щось не ту форму вжити, вона там мене трошки там коректує, пояснює, чому це так. Але це настільки, ну от, знаєш, це, ну, що може бути ще більш природньо, ніж

Костя 38:20
ти просто розповідаєш,

Коля 38:22
як ситуація так. І ось цей варіант, я просто зрозумів, що от мені саме цього не вистачало. До цього ходив на інші курси, там більше така там, типу, Структурна. От так от треба тут.

Костя 38:34
Книги,

Коля 38:35
граматика. Типу так, такі формули. От тут таке закінчення, воно ось так от змінюється. А тут ми використовуємо ось це. Якщо множина, то ось це. Типу, загалом структуру я зрозумів. Але мені просто не вистачає розмовляти такого звичайного... Спілкування, щоб спробувати пояснити, що взагалі відбувається в моєму житті. Ну, а нихера тобі ще та мова, блядь, якщо ти не можеш пояснити, що в тебе було, що ти плануєш, проте ти будеш знати, що о, там є, значить, третя форма дієслова, і от в першій групі воно отак от, типу, там має спрягатись. Ну, нихера воно, якщо ти не можеш просто якусь свою там думку донести.

Костя 39:19
Я жодною мовою, з яких я більш-менш нормально розмовляю, коли мені кажуть, знаєш, третя форма якогось дієслову, я не розумію, про що ви кажете при всьому бажанні.

Коля 39:35
Я це теж відчуваю, коли вона така, ну, ось це яка частина мови? Ну, там, ми умовно там розмовляємо, вона така, ну, це яка частина мови? Я такий, бля, я вже не знаю. Ну,

Костя 39:45
серйозно, я це вже вивчив,

Коля 39:48
забув. Я знаю, як це сказати, як воно там, умовно там, російською, українською, як його вжити, або англійською навіть, що в мене, от коли я з нею спілкуюсь, в мене щось, я більше на англійську переходжу. Я там щось, типу, Там, що вставляю якісь там англійські слова, і вона таке, ну це англійське слово. А я навіть не зрозумів, що я ставив не те слово, не з тієї мови. Ну коротше, це таке. Це, може, я не знаю. Якщо є люди, які не слухають, і вони ще трохи стримаються спілкуватись з якоюсь мовою, що їх погано зрозуміють. Ну всі ось ці обмеження, вони знаходяться всередині вас. Насправді, оточуючим людям, їм Все одно. Якщо ви скажете з помилками, якщо ви скажете якусь неправильну форму. Я ще не бачив жодної ситуації, коли хтось на вулиці щось там питав, і йому за це дали просто в табло, за те, що ти там неправильно...

Костя 40:47
Або закотили очі. Дієслово,

Коля 40:49
спрягнув.

Костя 40:50
Закотили очі. Так, і

Коля 40:50
таки все, не буду. От поки не вивчиш правила, не буду тобі допомагати. Типу, насправді це...

Костя 40:58
Я трошки теж злопідерна людина, тільки в трошки іншій ситуації. Я зараз за кордоном, знаєш, як роблю? Коли є, наприклад, в сферах обслуговування, або просто серед якихось знайомих з бізнесом, ну будь-кого. Коли я розмовляю з людьми, вони, наприклад, кажуть, знаючи, що я з України, або просто питають, звідки ти, я кажу, з України. І вони в кінці кажуть, наприклад, «Спасіба», я кажу, а це некоректно. І у багатьох з них повний шок, вони такі, в сенсі некоректно. Я кажу, ну це ви російською сказали, я ж не з Росії. І вони такі, опа, а як буде українською? І багато таких людей готові вчити. І вони з першої спробою кажуть «дякую, абсолютно нормально». Але вони в абсолютному шоці, що з'ясовується українською не спасіба буде. І вони такі «дякую, я ніколи про це раніше не чув». І думаю, бля, це ж така штука, знаєш... В 2007 році я би зрозумів, якщо б українці з Одеської області, чи з Одеси якогось Миколаївської, ну з півдня, глобального півдня українського. Якщо ти там в Туреччині навчаєш в якомусь отелі all-inclusive турка якогось, якби дякую і кажеш «спасібо», я ще це можу зрозуміти. Станом на зараз точно можна навчати «дякую», навіть якщо ти сам не розмовляєш по всьогоденному житті української. Але так з'ясовується, що не всі це ще роблять. От, так буду сповільнюватися.

Коля 42:35
Слухай, це мені нагадало декілька історій. Перша це, коли там в Єгипті, в якомусь там... Ще хотів сказати, ти

Костя 42:46
все розповідав, а тепер

Коля 42:47
уяви, як жити мені з моїм повним ім'ям Микола. І як мені жити в країні? Я розумію, що в мене незвичайне для них всіх ім'я, і вони не знають, як його вимовляти правильно. Тому зазвичай мене називають «Мікола». Нещодавно я почув вперше, коли мене назвали «Мукола».

Костя 43:36
У мене так завжди все

Коля 43:39
допишеться. Насправді мені було дуже приємно, коли місцевий чувак, він такий, як тебе називати? Я такий, Коля можеш називати. Я так вже звик за все життя. І він такий, ні, ну яке твоє ім'я? Микола. Він такий, ну добре. І, ну, значить, так і буду тебе називати. Тобто він, знаєш, ну це місцевий латиш, він поважає. Ну, як тебе звуть, так і буду тебе

Костя 44:05
називати. Не спрощує, знаєш, не американізми ці, коли вони всі там Джона моїх. Ну, і,

Коля 44:10
так, ні, ну, типу, що навіть, типу, не буду спрощувати там. Хоча ми з ним спілкуємось російською, тому що він російською розуміє. Але тим не менш він поважає, як насправді звуть.

Костя 44:22
Чувак, я дуже тебе розумію, тому що нагадаю, що в мене українське ім'я моє звучить як Костянтин. І мені здається, що це єдина в українській мові є версії грецького ім'я Костянтин. А як взагалі грецьке ім'я? А, в грецькій це Константінос, здається. Так, у мене є навіть знайомий Константінос грек. Він сує руки в реку? Або в нос. Може. А Костянтин, він тільки в українській. Але я, знаєш, тобі скажу, що 99,9% людей, коли читають ім'я Костянтин, вони якось не бачать, що це Костянтин, і вони просто кажуть Константин. Ну, типу, навіть за кордоном вони якось розуміють, що це ім'я Константин, і вони навіть не пробують сказати Костянтин.

Коля 45:22
На щось

Костя 45:23
схоже. Знаєш, це та штука, що коли в реченні в кожному слові переставляють літери всередині слова місцями, і люди все одно читають правильно. Оце, мені здається, та історія, що вони бачать, що це щось схоже на Константина, і вони таки, а, нормально, поїхали. Ну і в цілому я не дуже сперечаюсь, якщо чесно, принаймні поки що. Поки

Коля 45:46
ми говорили, я так зрозумів, що це проблема тільки для дорослих. Насправді для дітей це взагалі не проблема. Тобто в класі у мільйона дітей різні імена по-різному, з різних країн. Це не те, що там якийсь колишній Радянський

Костя 46:06
Союз.

Коля 46:07
Ні, ну типу взагалі різні країни. І всі якось один одного нормально називають по іменам, навіть з якимись там особливостями імен і так далі. Тобто для них взагалі це не проблема. Тобто, ну, ім'я є ім'я. Ну, типу, знаєш, це як якийсь нік в контрі бляха. Ну, типу, як ти себе назовеш, так і буду тебе називати. І все. Тобто для них це взагалі якась, ну, немає ніяким таким перепоном для того, щоб якось змінити на те, що тобі цікаво. Типу, або що тобі більш подобається, або щось більш звучне.

Костя 46:43
Ну,

Коля 46:44
це добре. Це добре, тому що... Так, тобто це реально для них ось цих обмежень взагалі немає. Тобто вони почули, як там тебе звуть, мене звуть так. І вони так і запам'ятали. І все. От є таке

Костя 46:57
ім'я. Це прекрасна Україна. Ладно, це не Україна, але нове покоління майбутнього. У мене ж є колишній колега і гарний товариш мій, якого звуть. Я, може, раз повітаю в цьому якомусь подкасті. Його звати Шамсадін. Шамсадін. До речі, коротка версія цього імені Шемсі. На мій погляд, дуже гарне ім'я. Я, якщо чесно, не знаю. Воно, мені здається, з середньоазіатського походження. Але якщо Шемсів нас слухає, може він потім підкаже. Красиво. Реально дуже гарне ім'я. Але через те, що його в наших широтах майже ніхто не знає, То коли, наприклад, люди телефонували нам по якимись робочих питаннях і запитували, як звуть його Шемсі, щоб розуміти, з ким вона розмовляє, він казав Шемсі. Вони казали, пробачте, що? Він казав Шемсі. Були багато хто з другої спроби розуміли, а були ті, хто все одно не розуміли. Він тоді казав Костянтин. Для нас це було, ну для його колег, це було трошки смішно. І ми такі, ну як би, ми розуміємо, що ж він, знаєш, 10 разів буде казати, ну йому теж займатися цим не хочеться. Але це ж такий просто теж лакмусовий папірець про те, що люди просто не знають елементарно імен. Тобто у нас дійсно на пост-радянському просторі було настільки все стандартизовано, що якщо ти там, типу,

Коля 48:24
Типа 20 чоловічих імен. І

Костя 48:26
все, і все. Не можна інше. Є ж ці історії, коли батьки хотіли назвати на честь когось в родині дорадянського походження, а в якомусь Рахсі, Захсі чи де не давали. Типа ти не міг назвати як хочеш. От є і реєстри. Ти знаєш, блядь, даздраперма можна було назвати, сука, даздраперма, блядь, це як же,

Коля 48:54
є, знаєш,

Костя 48:54
не Велєна, а це був Володимир ілліч Лєнін, але Велєна хоча б звучить нормально. Ти якщо не знаєш цього контексту, що це... Слухай, ну…

Коля 49:17
Знову-таки, я згадав, що ось ця вчителька латиської, вона якраз по-різному, якось так вона, щось Микола, Микола, потім така, а як правильно звучить ваше ім'я? Тобто вона, ну для неї це не проблема спитати, щоб правильно вимовляти. А потім вона розповіла історію, що в неї вчилась, здається, з В'єтнаму дівчинка, Теж її якось там звали. Я, чесно, не дуже запам'ятав, але там ідея в тому, що її звали якось там типу «Тин», а вона використовувала як «І», а це було щось інше. Та просто мовчала всю дорогу, поки на останньому занятті не сказала, що насправді ім'я звучить по-іншому. Приємно, що тут люди розуміють, що ім'я не такі, як зі словника, або з цієї сторінки, або з іншої. А що вони різні, і що світ різний. Тут є ще такий перекос, коли про Шемсі розповідав, що можуть бути люди, які такі, ну як не можна запам'ятати, от в мене таке ім'я. Для деяких країн це не звичайне ім'я, і це дійсно комусь може бути важко. Використовувати якісь там імена такі, що вони просто для нашої якоїсь промови вони трошечки, ну, може, не те, що важкі, але там незвичайні. Але якщо нормально всі хочуть, і я зі своєї умовно сторони хочу правильно називати ім'я, і ти зі своєї сторони хочеш мені це ім'я надати, щоб я його правильно вимовив, то ми дуже швидко знайдемо спільну мову. І отут якраз ті люди, що оточують, вони Дуже швидко. От мені це реально подобається, що вони такі, як правильно там називати? Я кажу, Микола. Вони такі, добре.

Костя 51:09
І називається одно Микола, тому що для них звуть. І це

Коля 51:13
не важко. І я навіть на це вже не звертаю уваги, бо вони і так стараються, знаєш, називати так, щоб максимально було зрозуміло мені. Ну, типу, ми поважаємо твоє справжнє ім'я, і ми тебе ось так називаємо. І такий, ну, добре, ладно, не буду вам розповідати насправді, як воно звучить.

Костя 51:30
У мене, якщо я вже пішов по робочих історіях, я ще спроведу, ну, як би, що стосується імен, історія, коли один мій колега, у нього, ну, як би, як у всіх нас, в пошті є в підпису, є його повне ім'я, ну, без по-батькові, просто ім'я, призвище. А нижче йде логотип компанії і далі адреса пошти і так далі. І в нього було написано ім'я, а потім був логотип, а потім було написано польський узвіз 11, адреса наша в Одесі. І він спілкувався з іноземними партнерами з іншої досить культури. Я не хочу казати з якої. Одної з далеко азіатських країн. І вони, не зрозумівши де там ім'я, де не ім'я, написали «Містер польський узвіз». Містер польський узвіз стало назавжди для нас... Колега мій дійсно дуже поважна людина, дуже в цій галузі відома і дійсно досягла дуже багато. Тому він, взагалі, міг би бути містер Одеса, а не тільки містер польський узвіз. Але вони чомусь обрали тільки польський узвіз.

Коля 52:53
Вони вирішили, що його ім'я одинадцять, другий морський

Костя 52:59
бізнес-центр. От пам'ятаєш, що в другому морському бізнес-центрі колись був слоган, типу «Сообщество успішних компаній», і вони перші літери виділяли великими, і там було писано якби «СУК», типу «МБЦ-2 СУК». Сук, як це мене смішило. Чому вони не звали його містер? Можете, вони думали, що там іон папа другий, а містер польський узвіз одинадцятий. Але чомусь вони його так не кликали. Може тому, що не римськими літерами була адреса написана, номер будинку

Коля 53:35
написана. Вони зробили все, що змогли.

Костя 53:38
Вони

Коля 53:39
намагались якось максимально.

Костя 53:41
Якщо б в них тоді був чат «ГПТ», можна ж скопіювати і сказати, я спілкуюсь з людиною з України, скажи, що з цього ім'я. Я от нещодавно так робив, у мене часто, наприклад, з пакистанцями, коли я спілкуюсь, я не можу збагнути, що з того ім'я. І я запитав чат «ГПТ», він каже, сказав, що, ну, скоріш за все, якщо це пакистанець, то, скоріш за все, ім'я оце. Але я, ну, от... У мене, знаєш як? У мене є внутрішня боротьба між тим, що... Я хочу розуміти інші культури і поважаю, я дійсно поважаю більшість культур.

Коля 54:15
Так,

Костя 54:15
так. А з іншого боку, інколи не розумію деякі культури. Наприклад, це насправді не тільки в Пакистані, але там є така історія, що, наприклад, люди тобі дають візитівку свою або в пошті у них в підпису є. І там, наприклад, буде якась там Ахмад Мохамед Хан. Три ім'я. І ти думаєш, блін, а от що з цього ім'я? І ти потім питаєш у тих людей. Вони кажуть, ну, у мене тут написано Ахмад Мухамед, але я називаю себе Мухамед. А у іншого такого, у його колеги питаєш, у нього теж три ім'я, і він використовує не друге, а перше. І ти думаєш, ну, чуваки, ну, а чому ви просто не напишете тоді на візитівці два, ну, типу, те ім'я, що ви використовуєте, і прізвище. Не треба просто писати «Не пишіть те ім'я, що ви не використовуєте». Це ж дуже просто. Але, знову ж таки, тут треба сказати, що я не розуміюся на їх культурі, і, може, не можна в них писати одне ім'я, може, завжди треба обов'язково два хз, я не знаю. Але ніяк не збагну.

Коля 55:22
Це нагадали історію, як для інших людей, коли там якусь форму на сайті робиш, типу, прізвища ім'я по-батькові. І для багатьох не зрозуміло, що таке по-батькові. В них, типу, немає цього. Так. Ну, є от, є Радянський Союз, так, і там от, типу, в них ось це було якимось стандартом. Є деякі, наскільки я розумію, азіатські країни, де ось цей Ібн Хаттаб, це, типу, як син Хаттаба, от. Теж, ну, якщо так притягнути, це теж можна використовувати як по-батькові. А взагалі в українській культурі немає ось цього по-батькові. Тобто це, ти коли звертаєшся до когось, ти не кажеш там, типу, там, Олена Семенівна, ти кажеш пані Олена. Ну, типу, у нас такого в культурі немає. Ось це, це нам з радянських часів прийшло, ось це по-батькові. І тут якраз ось я теж з цим зустрівся, що там в українській школі, коли... Зовсім трошки діти навчалися, що ми зверталися якраз до людей. Пан такий, пані

Костя 56:24
така. Це дуже класно звучить, коли звертається як пан, пані і панове. Воно водночас дуже поважно, дуже сучасно. І водночас мені вичувається в цьому якесь культурне коріння. Коротше, пан, пані і панове. Я правильно розумію, що в російській не має нічого такого?

Коля 56:49
В них не звертаються як господин Константин. Такого немає. Може, в якихось кінкі клубах є щось таке?

Костя 57:02
В звичайному житті.

Коля 57:06
Вони використовують для того, щоб показати свою повагу. Вони використовують ім'я по батьку. Але нам таке не притаманно. Нам і західній культурі це теж таке не притаманно. Тому це дійсно прийшло з тих, що більш азіатських. Типу Ібн Хатаб і ось ці всі. Тобто якось... Напевно, звідти вітер лі. Пан Костянтин, що ви думаєте з цього

Костя 57:35
приводу? Я думаю, що свобода в іменах — це круто. Пан Микола, дякую за таке слушне питання. І не знаю, чи наостанок, чи не наостанок, хотів розповісти історію. Я коли був підлітком, Я дивився баскетбол, американський NBA. І ти ж теж прожужав тобі всі вуха. У мене був улюблений гравець, який грав з Лос-Анджелеса Лейкерс. І тоді інтернету, коли я починав дивитись NBA, не було інтернету. Ну, якби в мене, принаймні, точно не було. Я якісь факти про баскетбол і про улюблених гравців дізнавався з телевізору. І я пам'ятаю, що я дуже сильно був здивований, коли дізнався, як Кобі отримав своє ім'я. А отримав він своє ім'я таким чином. У нього батьки і американці. Вони пішли, коли він ще не народився, святкувати щось в ресторан. Може навіть те, що його мама тоді завагітніла. Я не пам'ятаю. В якийсь пішли класний ресторан. І там подали стейк, який звався Кобі. І їм так цей стейк сподобався, що вони дитину свою назвали на честь того стейка. І я гадки не маю, що я хотів цій історії розповісти. Тому що називати дитину на честь стейка – це досить незвично. Але і таке в світі буває, і це потім не завадувало людині стати одним з найкращих баскетболістів в історії. І потім навіть Оскар отримати за якийсь там свій короткометражний фільм про баскетбол.

Коля 59:09
Ну, будемо сподіватися, що наступним таким відомим гравцем буде «Вареник з вишнею».

Костя 59:18
Годі базікати.