Годі базікати
62
06 вересня 2026
Не питайте, як так вийшло, що епізод обʼєднав у собі такі дві теми, так вийшло.
Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.
Костя
Я тут заварив собі каву, щоб прям по-справжньому у нас були епізоди, коли ти починав з пива, а я починаю з кави.
Коля
В мене теж кава тут, але вона вже в чашці.
Костя
Теж кава? Щоб було атмосферно, я прямо розкажу, що це за кава. То в мене ефіопська кава з амстердамської кав'ярні і ростерії, яка звається «Back to black».
Коля
Так.
Костя
А кава ефіопська з регіону, що звається «Єргачефе», мита якась.
Коля
А, той самий.
Костя
То «Єргачефе», так. Я навіть тільки що пішов, подивився. Якщо ви приблизно так погано розбираєтесь в географії, як я, то Ефіопія — це східна частина Африки. Десь не так далеко від кризового регіону, тому я тут паралельно буду пити цю каву. І в мене є ще один фінік з Ізраїля, який я в лавці у Йосіка придбав. Залишився останній.
Коля
Йомаса.
Костя
Для мене буде найатмосферніший епізод. Але з боку тебе... Знаєш, мені подобається, як ми готуємося до епізодів. Просто ми якісь теми в чатіку обсуждаємо, обговорюємо. Там щось ти надсилаєш, я інколи щось надсилаю. А тут ти надсилаєш фото з бутербродіком з ковбасою, кажеш подробиці в подкасті. І я думаю, ну а що може перебити бутербродік з ковбасою? Розкажеш?
Коля
Історія була трохи дивна, але в принципі, як в моєму житті, так все відбувається. Це була середа, я прийшов з роботи. І мені захотілось ковбаски. Причому захотілось конкретної ковбаски. Значить, це не просто ковбаса. Це офігезна ковбаса, всередині якої вже є сир і фісташки. І вона продається тут в маленькому супермаркеті. Щось типу нашої Таврії В, напевно. Середа, я захотів ковбаси цієї. Я вже прийшов з роботи, але такий, дуже хочу бутерброд.
Костя
Ага.
Коля
Вийшов і йду, коротше, напроти йде людина. Я звернув чомусь на нього увагу, тому що було, в принципі, не холодно. Було досить спекотно. Я в шортах футболці, чувак в штанях і такої такої довгій курці. Щось типу якийсь там плащ чи пальто, не знаю. Ну, не тепло, але тем не менш. І щось вже поруч з цією людиною. Він піднімає очі, і ми зустрілися поглядом, і я бачу, що це Андрій Запорожець. Він же ж сенсей, він же ж учасник гурту «П'ятниця».
Костя
Ага. І він хотів забрати в тебе в ковбасу?
Коля
І ми таки один на одного дивимось. Чекай, це історія про ковбасу насправді. Ти зрозумієш, чому. Коротше, ми зустрілись поглядами. І я такий, ну ладно. Пішов далі. Йду в магазин. Думаю, о, це ж треба буде розказати. Потім я згадав, що в грудні вони приїжджали, гурт «П'ятниця» приїжджали з концертом в Ригу. Я дуже випадково потрапив на цей концерт. Я про це не розповів в подкасті. Це треба буде якось обов'язково розказати. Коротше, пішов в магаз, купив ковбасу, повертаюся назад. Тепер треба трошечки в сторону і розказати про район, в якому я живу. Цей район називається «Тихий центр». Тут намагався зрозуміти, з чим його можна порівняти в Одесі. Я розкажу, що це за район, а ти потім, може, скажеш, на що це більше схоже. Тут невеличкі максимум п'ятиповерхові будинки.
Костя
Мхм.
Коля
І на перших поверхах завжди різні ресторани, кафе, щось таке.
Костя
Мхм.
Коля
Зрозуміло, що він в центрі знаходиться. Тобто це не старе місто, як зазвичай в таких європейських містах, де люблять, напевно, я не знаю, постійно тусити якось. Ну, може десь Пікатерининська, десь, може, Початок.
Костя
У нас Катерининська, по-новому європейська — це все ж таки старе.
Коля
Ну, європейська, так.
Костя
У нас такого немає, я думаю, аналогу. Я, першим, подумав про невисокі забудівлі. Це, знаєш, частина Черемушок, то що південно-західний масив. Але там, коли ти почав казати про те, що на перших поверхах ресторани і там полюбляють тусити, я такий, ну ні, ну хіба що бабки.
Коля
Ні-ні-ні. Ну, коротше, да. І ось це ось такий район. І повертаючись назад, буквально там поруч з моїм будинком, в такому от, значить, якийсь там ресторан і на вулиці столики і сидить. Той самий сенсей. Я вже назад йду, в мене в рюкзачку ковбаска, хлібушек. Я такий, і біжу додому бутер зробити. Дивлюсь на нього, він на мене, починає посміхатись. Я такий, ну ладно, підійду. А він мені підмігнув. Я такий, ладно. Підійшов, він щось відразу встав. Привітались. І я кажу, що ти не проти? Хочу фото зробити, хочу другу відправити. Тому що друг там, він... Дуже фанатіє від гурту, що от це ж ми з ним на концерті були. Він такий, та, типу, нема питань, типу, сиджу тут. Я такий, ну ок, ну там сфоткались, зробив селфі. І тут я розумію, що ситуація трошечки така дивна, тому що він починає щось мене питати, типу, а що ти, як там, типу, давно в Ризі живеш? Я кажу, ну да, там 6 років працюю. А я розумію, що я не хочу з ним спілкуватись, я хочу йти додому їсти бутерброд.
Костя
Не для цього ти виходиш з дому.
Коля
Серйозно. Я такий, ну, ладно, не буду тебе відволікати, гарного вечора. Типу, все, там, попрощались, я пішов додому. І я тут думаю, бляха, ну, ще там якісь, ну, і... Якихось кілька років тому, я б за такий випадок, можна було б там на концерт поїхати в інше місто і ще щось. І тут я знаю, він просто сидить зараз на вулиці сам, хоче поспілкуватись, а я просто пішов додому їсти ковбаску.
Костя
Знаєш, як кажуть зараз, 0% засудження, 100% розуміння. Ну, ковбаска звучить прикольніше.
Коля
Ти бачиш фотку ковбаси, але ж класно.
Костя
Ну, вона класна. Нє, мені більше сподобалася не тільки сама ковбаса, а комплект бутерброд з ковбасою. Це крутіше, звісно. Ну, так, слухай, взагалі, ти так описав його, у тебе принаймні ковбаса була, і ти йшов додому, а він взагалі сам десь в кафе. В останньому епізоду зараз виходить «Тед Ласо», новий сезон, І там якраз в останньому епізоді, що цього тижня вийшов, там була сцена, де він сам вечеряв. І там навколо цього потім розкривається про життя дорослої людини, що бувають ситуації, де ми свідомо можемо обирати сісти самому і щось поїсти, чи просто провести якийсь час через те, в якому стані ми перебуваємо.
Коля
Хм.
Костя
І що це не обов'язково щось погане. Але ти так розповів про нього, що він, знаєш, сам сидить в Ризі. Якийсь типу рокер, який ще не знаю, чи можна його назвати рокером.
Коля
А ти, ні, ну ти ж писав, ну я коли тобі зкину фотку, ти кажеш, а що, типу він там, ну, як це спитав, чи він там проїздим, чи що він там робить, а я не знаю.
Костя
Так, щось концерт, чи що там.
Коля
Я не знаю і мені не цікаво. Ну, тобто це, я міг дізнатись, я в будь-який момент міг повернутися, поки він там не доїсть. Я міг навіть зробити якусь крінжатіну, навалити, просто сісти за окремим столиком і постійно дивитись на нього, знаєш, поки він їсть, щоб йому було максимально незручно. Але, ну, якби, як ми, якісь там два епізоди тому, чи коли ми там говорили, ну, людина як звичайна людина. Ну, типу, це не якийсь там, ну, сверх людина, що, ну, типу, я чомусь зрозумів, що, може, мені так здалося, да, я не хочу, щоб, типу, якось виглядало, що він там якось в друзі набивався, але по нашому діалогу було зрозуміло, що він не проти поспілкуватись, а я був проти.
Костя
Ну да, все верно.
Коля
Я хотів ковбаси, бляха.
Костя
Прикольно, як в твоєму випадку, щоправда, це офлайн зустріч. А взагалі я зараз подумав, як сучасний світ, він скоротив відстань до будь-кого. Тому що цього тижня я слухав епізод. Є подкаст «Пряма червона», що Фозі веде з якимось чуваком, якого я не знаю. Пряма червона, я так розумію, тому що вони його започатковували як футбольний в першу чергу подкаст, але потім він з початком повномасштабного припинив бути футбольним і став просто подкастом, де вони когось запрошують. Типу черговий інтерв'ю жанр. Типу тільки не в жанрі інтерв'ю, а де вони всі можуть спілкуватися, плюс-мінус хоча б на рівних. І цього тижня до них прийшов Станіслав Медведенко, це український баскетболіст, що грав за Лос-Анджелес Лейкерс. Золотого цього часу, типу, початок 2000-х.
Коля
Ммм.
Костя
І він грав разом з Шакілом О'Нілом і Кобі Брайантом. І взагалі це, типу, єдиний українець, що дворазовий чемпіон НБА. І якраз він грав за Лейкерс тоді, коли мені було там, умовно, 10-12. Я найбільше фанатів баскетболу і НБА взагалі. І я вболівав саме за Лейкерс. І те, що там був український баскетболіст, для мене було таке, знаєш, типу, Там українець. Я досі в Лос-Анджелесі не був. Але тоді для мене, в ці 12 умовні, в Лос-Анджелесі взагалі було щось типу, як інша планета. А баскетбол, це ще NBA, це взагалі не люди, просто напівбоги, що з Олімпу спустилися.
Коля
Ну да.
Костя
А тут, знаєш, я слухаю в подкасті, як він з Фозі розмовляє. І вони сидять при цьому в барі в Києві. Він, до речі, непогано спілкується українською. Набагато краще, ніж я думав. Я чую, що є так само, як і у мене. Є якісь слова, словосполучення, що я чую, що він звик говорити російською. Але він нормально розмовляє українською. Але це просто звичайна людина. Він баскетболіст. А чому бути незвичайним людином? Але це дуже незвично, що я такий між мною 12-річним. І я, напевно... Тричі відтоді чув ім'я Станіслав Медведенко. Знаєш, мені зараз 38, і бах, я чув його інтерв'ю з Фозі. І я такий, ого, це простір в 26 років, він схлопнувся. Дуже прикольно.
Коля
З приводу української мови, якраз от коли я підходив до сенсея, по-перше, я слухав, здається, мене Емінем грав в наушниках. Я щось підійшов і я не відразу якось перемкнувся, навіть спочатку щось англійською почав, потім переключився на українську, а він дуже швидко просто перейшов на російську. Тобто я до нього підійшов, на український почав щось говорити, він відразу на російську перейшов і все-таки, ну, поля, ну, ладно.
Костя
Окей, да. Ну, да.
Коля
Ну, якби... Ні, ну... Та, я потім, коли...
Костя
А він з Харкова, я так розумію, да, з цей чувак? Ну, Андрій.
Коля
Вже прийшов додому, там дітям кажу, там зустрів. Вони таки, а це хто? Я таки, ну ладно.
Костя
Окей, да.
Коля
Ні, ну я там деякі пісні, ну розказав про гурт «П'ятниця», там вони щось такі згадали. Тобто десь якось чули, але це на їх життя, не з їх життя, вони це не розуміють.
Костя
Ну да.
Коля
Я, коли шукав там якісь пісні, згадував його альбом, який був сольний, коли вони розійшли з Бабкіним.
Костя
Класний альбом, да?
Коля
В нього класно української пісні, але щось російської. Ну, ладно. І оце я згадав, до речі, концерт, на якому я був. Там теж. Я на ньому був дуже-дуже випадково. Я знав, що вони приїздять, але я не хотів йти. Ну, не хочу. Ну, розумію, що вайб не той. Це був робочий день. Сиджу, працюю з моїм колегою. І він каже, слухай, зараз через годину концерт, п'ятниці, у мене є два квитки. Він хотів з дівчиною піти. Але вона захворіла. І він каже, ну, хочеш, пішли разом.
Костя
Угу.
Коля
Ну, типо, якщо ні, то я поїду додому, сам, типо, не піду. Я кажу, ну, пішли. Тобто, це отак, от ми прям з роботи, типо, поїхали на концерт. Концерт, ну, я був, а вже в першому ряду, там, невеличкий зал. Але... Вони ні слова про війну, ні слова взагалі. Вони тільки вийшли, українською привітались, перейшли на російську і все. Для галочки. Показали, що ми український гурт, або гурт з України. І все. І далі ні слова про війну, ні слова взагалі. Тобто не те, що ми збираємо гроші на... Потреба ЗСУ. Або може було хоча б просто сказати, що там зараз відбуваються страшні події в Україні і так далі. Ні слова взагалі. Ну тобто якось вони, завжди такі вони, їх позиція, типу що вони вне політики.
Костя
Слухай, я не знаю, скільки вони там збирають. Ну, щось збирають.
Коля
Короче, і так далі. Або хоча б там якийсь мерч продають. І від мерча йдуть якісь там кошти на потреби ЗСУ. Або ще якась історія. Ну різні гурти по-різному. Хтось аукціони проводить, щоб зібрати більше грошей. А вони просто нічого. Типу, що для них нічого не змінилось. Світ існує такий, який він був, я не знаю, може 20 років тому. Якби нічого для них не змінилось.
Костя
Мені здається, що розумію твоє відчуття від цього концерту і від того, що ми постійно говоримо, що неможливо розділити контекст творця від того, що він робить. Дійсно, вони обидва талановиті чуваки, що тут заперечувати. Я маю на увазі Бабкіна і цього сенсей. Але, звісно, в них є аудиторія, є багато українців, що поїхали і залюбки не згадують жодним чином про те, що була війна. У мене взагалі є чувак знайомий, який з Маріуполя. І він прямо виїжджав з Маріуполя вже після початку повномасштабного, вже з окупованого Маріуполя, через якесь пекло, виїхав в Київ. І я, коли перше з ним розмовляв телефоном, Я йому кажу, що я дуже співчуваю, тому що сталося з Маріуполем, тому що це, звісно, не вкладається в розуміння, як таке взагалі може бути.
Коля
Мхм.
Костя
А він мені відповів, що «Та нічого страшного, мені Маріуполь і не подобався ніколи, я все одно збирався виїжджати з нього». Типу, ну, їхати з нього. Цей чувак, скоріше, в ньому мені, ну, я собі так уявляю, принаймні, що в ньому, як би, травма, так, жах, через який він пройшов, він такий, побудував психологічну стіну між тим, що відбулося там і між тим, ну, що, типу, міста, де він народився і виріс, більше немає, де він жив.
Коля
Мхм.
Костя
Але він такий, ну просто, наскільки я знаю, він і зараз живе таким, типу, ну якби щось там є, війна є, типу, да. Але, ну так, це все через політики, це якась така історія. Ну і мені здається, у п'ятниці аудиторія така сама, типу, і вона в них буде. Просто вона, на мій погляд, не така, щоб вони там щось збирали. І там просто якийсь невеликий, скоріш за все, залишиться відсоток людей, що будуть відданими, я не знаю, чи фанами, слухачами, напевно. Ну окей, та блять. Погляді.
Коля
Ні, слухай, я не проти, я розумію, що в цьому світі можуть всі існувати, і вони теж існують, в них своя аудиторія. Навіть були такі старічки, як ми, були і діти, і там якраз поруч зі мною стояла пара, хлопець, дівчина, їм, я не знаю, до 20 років. Зараз ж не завжди зрозуміли, їм 14 чи 22 умовно. Тобто там дуже великий такий рейндж, як вони можуть виглядати. Стояли, і я розумію, що вони тільки якось почали слухати, тому що дівчинка завжди дуже сильно реагувала на Бабкіна. Він же ж театрал, працював в театрі.
Костя
Мхм. Мхм.
Коля
Я не знаю, чи вчився він в театральному, здається, і вчився в театральному. Але він просто шоу на сцені робить. Щоб теж привернути увагу до себе, бо всі ж на сенсей дивляться, він же ж співак. Коротше, і вона така, ну я пам'ятаю ці коментарі, що ой, він такий справжній, він такий справжній. Я такий думаю, боже, ну дитина, ну він грає, ну це якраз не справжність. Це така награність, скоріше.
Костя
Він буквально на сцені зараз знаходиться.
Коля
Так, він грає. Я думаю, бляха, почитай його біографію. Я просто пам'ятаю перший концерт, який відвідував Бабкіна. Це було мільйон тисяч років тому. Дуже багато стежив за всім, що в нього відбувалось. Короче, це ніфіга не справжність.
Костя
Слухай, а ми разом були колись в Одесі, здається, на грецькій десь, в якомусь клубі, на такому… Сольник у нього був.
Коля
Це просто шоу. Так, так. Я пам'ятаю, це був день народження Сергія, і ми пішли, це був клуб «Побєда».
Костя
Ага. Щось таке, да-да-да.
Коля
І було день народження, і там цей бабкін був, і Сава.
Костя
Але день народження не Сергія Бабкіна, а нашого другого Сергія, так?
Коля
Так, і коротше, як же ж це було?
Костя
Ага.
Коля
Там ще з ним був чувак, який грав на флейті, грав разом з ним. Там багато альбомів Сава, я не пам'ятаю прізвища. Це дуже давно було. Це якраз переріща альбома «Сольні бабкіна» теж. Оце все було, так.
Костя
Я зараз подумав, що «П'ятниця», якщо я не помиляюсь, на такий широкий загал стала відомою після появи пісні «Солдат». І прикольно, що пісня начебто антивійськова. Я не аналізував її, але я пам'ятаю її про те, що власне «Солдат» в будь-якому разі це таке… Розхідний матеріал війни, що немає нічого романтичного і класного в тому, що бути солдатом. Ну, я принаймні так це сприймаю, що війна — це хуйово. І мені здається, що щось в цьому є, що вони стали відомими через цю пісню, а зараз, коли йде війна, то вони сховалися і жодної позиції немає.
Коля
Морозиться, да?
Костя
Притому якийсь умовно танок на Майдані Конго. Я в жодному разі не кажу, що вони були типу аполітичними, але можна знайти навіть Фозі в подкасті, що вони там, наприклад, виступали в Кремлі на якихось концертах колись. Там типу 50 років кар'єрі Софії Ротару чи щось умовно таке. В Кремлі був концерт, їх запросили, вони теж щось грали. У них були навіть і такі сторінки історії. Вони записували спільні пісні з якимось російськими виконавцями. Таке теж було. Це досить давно було.
Коля
Да, було, було.
Костя
Але було таке. Але зараз у ФОЗі з основних одного з фондів, що допомагає військовим, В цілому, у них, здається, один з музикантів служить.
Коля
Угу.
Костя
Вони постійно збирають гроші, допомагають. Тури на підтримку. Чуваки дуже активні. Положинський екс-Тартак теж служить, підтримує вся історія. А чуваки з антивійськовим висказуванням у вигляді пісні солдат такі. «Пу-пу-пу! Дайте нам грошей просто!»
Коля
До речі, був такий колись проєкт «Неголубой огоньок», і вони якраз, здається, навіть його відкривали. Там, типу, як це російський проєкт, як супротив звичайному «Голубому огоньку», і там різні мікси гуртів були, і там гурт «П'ятниця» співав гімна з СССР.
Костя
Не треба, не треба.
Коля
Так, в своєму такому напів-регі стилі. Є відосики, і навіть можна погуглити. Можна я не буду вставляти? Будь ласка. Я і так, я останній раз, коли монтував, і стільки всього там нарізав, стільки пісень всіросійську, якось я так щось мене навіть...
Костя
Насправді, у мене цього тижня була дискусія, можна сказати, з другом. Плюс на більш широкий загал більшій компанії щодо деколонізації. Була в контексті Одеси, тому що там був 2 вересня, черговий день народження Одеси. Типу, напевно, хто як тепер святкує чи не святкує.
Коля
Мммм.
Костя
І це питання ширше деколонізації. Те, що, ну да, були в нашому побуті, було багато радянських песень. А потім пост радянських вже російськомовних, в тому числі і групу «П'ятниця». Вони всі були і тепер робити вигляд, що такого не було, не варто. Якщо ми там згадували одеський гурт «Храніцеля», який співав, а може і далі, зараз співає російською. Ну були вони, на що робити вигляд, що цього не було.
Коля
Так, що цього не було, так.
Костя
Тут просто, знаєш, у мене немає поки що такої виробленої політики, як я себе поводжу в кожному аспекті деколонізації, але я не намагаюся зробити вигляд, щоб цього не було. Ну, було, було. Я досі спілкуюсь в побуті російської мови переважно. Не тільки тепер просто. Тепер багато української є. Але і російської теж. І там були пісні? Були пісні. Просто, чи хочу я далі бачити, наприклад, пам'ятник Пушкіну? Не, не хочу. Ну, типу, мені достатньо. Був Пушкін, я його читав, в школі розповідав. Не знаю, ходив по вулиці Пушкінської, досі інколи автоматично називає Пушкінською. Не знаю, що там. Я теж захоплювався на якомусь етапі життя, коли читав... Історії про те, як Пушкіна сюди ссилали в цю ссилку. І він тут ходив в театр, пив вино. Я теж думаю, як прикольно. Пушкін жив. А зараз жив і що? Ну окей, намонтував ти російськомовних пісень. Та епохи. Насправді, навіть в моїй родині ти відомий як людина, завдяки якій я почав слухати багато української музики в Одесі, де тоді слухати українську музику, це було, не знаю, як на голові ходити. Всі таки, ти що, блядь, їбанувся? Бо на що ходити на голові, це ж незручно. І так само з музикою було. Тому що-що, а ну ти точно не та людина, яку можна звинуватити в тому, що ти якісь плекаєш надто теплі почуття до російського. Ніколи такого не було.
Коля
Ти казав, що Пушкін був в Одесі в ссылці.
Костя
Ага.
Коля
Я хотів сказати, що ссылка в описанні.
Костя
Насправді, якщо ти не проти, я насправді хотів трошки поговорити про тему деколонізації, тому що я зараз, це якась тема, над якою я думаю, і я придбав книгу «Маріам Найем». Це сестра двох братів Найем, які досить відомі.
Коля
Мхм.
Костя
І у неї книга якраз про деколонізацію і про те, як… Ну я тільки-тільки почав щойно читати, тому я не можу прямо про все розповісти, але про її спроби власного розуміння деколонізації. І прямо там, знаєш, третя сторінка, вона розповідає, як вона взяла якусь платну консультацію якогось професора з цієї теми. І вона його питає, типу, а з чого саме починати власну деколонізацію? Як підійти до цього питання? І він їй каже, підходити до цього питання треба з любові. З любові до народу, типу, свого. З любові до навколишнього, типу, того, що тебе оточує, людей, які тебе оточують. І я думаю, блін, воно так прикольно, романтично звучить, мені прям подобається. І це вчора ввечері, я, типу, в дев'ять ввечері це читаю.
Коля
Мхм.
Костя
Сьогодні вранці я заходжу, мені приходить нотифікація Viber, куди я майже ніколи не заходжу. А сьогодні я щось думаю, ну, відкрию. Я відкриваю, це чат ОСББ, де наш якийсь там, умовно, керівник ОСББ просив на окремий номер телефону надсилати фото лічильників води. Тому що там підвищили тариф, щось там треба порахувати. Короче, попросив, от вам номер, от туди поскидайте фото. І якась заходить там Вєра Новий Київстар. Я не знаю, чому вона в мене так підписала. Вона в мене немає і в контактах, вона чомусь сама так себе підписала, я не знаю. І вона надсилає свої лічильники в загальний чат на 100-500 людей. І я думаю, ну, здається, деколонізація для мене з любові не почнеться.
Коля
Ах...
Костя
Або вона взагалі, цей процес деколонізації, для мене не почнеться. Або, я не знаю, як для того підійти. У мене поки що, чим старше я стаю, тим більше я розчаровуюсь в людях, тому що я просто дивлюсь на людей, вони буквально, більшість людей не можуть прочитати одне повідомлення з двох речень і зробити, як в ньому написано. І я думаю, блядь, а ну і про яку любов до них можна говорити? Як в собі розвинути ту любов до них? Якщо я такий, сука, ну це ж, блядь, неймовірно. Ну ви ж знаєте, що в цьому чаті, блядь, мільйон людей. Ну нахуя мені, всім вашим сусідам, ваш, блядь, лічильник з водою. Ох, сука. Сорі, да, це... Блядь, на...
Коля
Ні, все правильно, люди не хочуть думати. Мені здається, що вони якось, ну, якщо вважати, що вони колись думали, то зараз вони просто перестали думати. Мені здається, що більшість навіть і не намагалась починати думати. Ну, якось вони всі роблять отак, і все. Ну, типу, на що? Я скинула, скинула, все, далі розбирайтесь. Які проблеми?
Костя
Ти правий, все вірно. І, насправді, якщо я буду більш поруч, наприклад, дружинами або сестра моя, якісь люди, що мають велике добре серце, вони завжди мені кажуть, ну, я ж так можу зробити. Додають якоїсь персональності в цю історію, кажуть, що я теж можу неуважно прочитати.
Коля
Да, да, да.
Костя
І я розумію, що якщо вони так зроблять, то до них я буду ставитись більш... Терпляще. Ну, трапляється. Ну, ладно, Вєра, новий лайф чи новий Київстар. Ну, трапило з тобою таке. Хєр з тобою. Але, блядь, ну, важко. Дійсно, мені дуже важко віднайти в собі любов до цих людей, що мене оточують, коли я бачу, що єдиним чином, яким вони проявляються, це отак. Чи, наприклад, зараз я не просто так згадав день народження Одеси, може ми навіть роки-два тому про це говорили, що у нас завжди відзначали 2 вересня день міста. І взагалі, якщо чесно, я не розумію до чого прив'язана ця дата, тому що я завжди, ну не завжди, якийсь час думав, що це саме 2 вересня, чи за старим стилем, щось якогось 22 серпня.
Коля
Угу.
Костя
Катерина ІІ віддала наказ про те, що побудували тут порт в Хаджибеї. Але, здається, ні. Здається, що вона десь в травні цей наказ віддавала. До якоїсь дати вони прив'язались. І, звісно, з початком повномасштабно, як багато інших деколонізаційних процесів, почався про це, що, може, подивимося, що тут взагалі-то була ця фортеця Хаджибеї. І я відверто тобі скажу, я тільки цього тижня подумав, що тут була ціла фортеця. Це не намет, де турок торгував чимось.
Коля
Ну да, да.
Костя
Це ціла велика фортеця. Окей, може вона не надто велика, я не знаю, яких воно було розмірів. Але це не намет, не будинок, а це величезна фортеця була. І це було поселення якесь, де вже точно був порт. Ти знаєш, що зараз під портом всі розуміють, що це якісь крани. Може, там не було кранів. Я не знаю, який він був. Може, там взагалі один причал. А там щось вже було. Була фортеця, кажуть, якась кав'ярня, вже були якісь будинки. Тобто була якесь реальне поселення. Потім, якимось чином, сюди прийшла російська армія. Завоювала цю фортецю. Потім вони її, очевидь, знищили. Тому що її не залишилось, в принципі. Є в парку Шевченко одна стіна, мені здається, що відновлена вже нещодавно.
Коля
А, да, залишилось, да.
Костя
Росіяни тепер пишуть у Фейсбуці, що «Одеса — русський міст, ми прийом заберемо». Чому я про все це кажу? Я бачу навколо себе дуже багато українських громадян, проукраїнські налаштованих, абсолютно. Ті, що донатять, підтримують українське військо і все таке. Які при цьому вважають, що спроби віднайти старішу історію Одеси, ніж оце 2 вересня 1794 року, вони прям дуже супротив цьому роблять.
Коля
Мхм.
Костя
Такі сильні, такі, блядь, не треба, не можна там, ніякий ходжебє, блядь, ніякий качубє. От Одеса, блядь, 2 вересня. І я думаю, це дуже прикольний... Дуже прикольний феномен. Мені здається, що він десь пов'язаний навколо ідентичності. Я по собі визнаю, я по собі суджу, що люди, скоріш за все, роками впитували в себе в цю історію про те, що тут був. Нове місто, що воно стрімко розвивалося, що воно за 20-40 років стало, третім за важливістю в Російській імперії з поглядом того, скільки грошей воно генерувало. І що Пушкін сюди приїжджав, і всі діферамби пішли далі. І людям тепер дуже важко відмовитись від цього. Вони чомусь відчувають, що тут не був голий степ, тут була фортеця, тут був порт, тут вже щось було. І, взагалі, свідчення про Хаджибеї, Качибеї, чи як він тут називався, були спочатку XV століття. Це не робить Одесу гіршою. Це, взагалі, інші міста, наче Пробують завжди віднайти в собі щось старіше. Знаєте, це змагання, коли розкопують один камінь і кажуть, о, дивіться, це каміння XI століття.
Коля
Мхм.
Костя
Тут місто було з XI століття. Одразу переписують якісь таблички в місті, щоб показати, які ми старі. А у нас, мені здається... Хіба не єдина ситуація, коли людям кажуть, дивіться, тут була фортеця турецька, а до турецької фортеці тут було ще якесь польсько-литовське князівство, і тут був вже порт.
Коля
Мхм.
Костя
Він згаданий на початку 15-го століття. І люди такі, ні-ні-ні, такого не було, не кажіть.
Коля
Не було, все.
Костя
Ухо затуляється, не було, не було, не було.
Коля
Да вуха закривається.
Костя
Я реально не розумію, чому. Я реально не можу збагнути цього.
Коля
Я навіть не знаю. От просто зміна історій – це примушує їх навчитись чомусь новому, чи переосмислити історію. Я не знаю. Людям важко.
Костя
Важко, Важко, все верно.
Коля
Знову-таки, повертаючись до тих людей, як я описував, їм важко. Вони не хочуть зайвий раз думати. Просто вони вже звикли до цих стандартів, і вони хочуть, щоб так і залишалися.
Костя
Я це, знаєш, зараз сприймаю, як? Я сприймаю це так, що у людей є самоідентифікація, і це відомо, що в Одеси, це, до речі, теж цікава історія, що в Одеситів, ти скажи, погоджуєшся ти чи ні, є оце відчуття, що ми з Одеси, і ми, типу, краще за інших українців, тому що Одеса, таке, пізда, це класне місто. Ти таке спостерігав? Не про себе, я от чи... Хм.
Коля
Я чув про таке. Таке є. Кияни так теж вважають, що вони краще за всіх, тому що вони... Це ж Київ. Про Одесу чув, що, типу, Одеса – це, взагалі, окреме місто.
Костя
Дааааа.
Коля
Воно там нікому не підпорядковується.
Костя
Вооо, вооо.
Коля
Ані Росії, ані Україні. Це, взагалі, окреме місто. І ми там всі по собі. Тому що...
Костя
Що ми всі такі особливі. А що кияни — це одесити, що не доїхали до Москви? Ось ця історія.
Коля
І таке було.
Костя
Зараз смішно про це казати.
Коля
До речі, про таке чув. Про таке 100% чув. Навіть від одного знайомого. Бо він переїхав в Москву. Я переїхав в Київ якийсь час. І він каже, я ніколи не розумів, на що виїжджати в Київ, якщо можна поїхати до Москви.
Костя
Угу.
Коля
І спойлер, він зараз не живе в Москві, якщо що. Чомусь так сталося. Він кудись там в Грузію втік. Коротше, одеситів, вони історично, це було, мені здається, дуже якесь таке мультинаціональне місто.
Костя
Це правда.
Коля
І тому через це вважається, багато хто вважає, що це означає, що одесити, вони такі окремі.
Костя
Ага. Є, знаєш, що... «Місто як місто».
Коля
Хоча, ну, блін, це таке саме місто, місто і місто, так, ну, типу, є, от львів'яни, це теж окремі люди, вони там самі по собі, ну, через те, що в нас дуже велика країна, і дійсно, ті, хто живуть на півночі, на півдні, на сході, на заході,
Костя
Ну, то-то, звісно, да.
Коля
Вони дійсно можуть відрізнятися і різними поведінкою, якимись традиціями, і навіть мовою спілкування, якимись діалектом і так далі. Це нормально, в нас дуже велика країна. І це нормально, що всі відрізняємось. Але казати, що одні краще за інших, ну і, типу, крім цих чотирьох міст більше немає, ну є і цей центр, там теж свої інші міста, інші люди, інші класні...
Костя
Культури якісь місцеві. Тут є ще така історія, що я сам, в принципі, так сприймаю. Ну, львів'яни тут погоджуюсь з тобою, є така історія. Але в цілому у мене, як у Одесите, є таке враження, що вихідці з багатьох українських міст, майже всіх, сприймають, наприклад, переїзд в Київ. Як якийсь, типу, ріст, як прогрес.
Коля
М-м-м, м-м.
Костя
А одесити такі «Нє». Ну, типу, це «Нє». І я, наприклад, розумію, у мене вже є досвід життя в іншому місті, але я, мені здається, в якому місті я не жив, куди б я не переїжджав, Коли мене питають, звідки я, я ніколи не скажу, що я, наприклад, з Києва, або з Варшави, або я завжди буду з Одеси, де б я не жив. Тому що є у мене таке розуміння, що я дуже люблю це місто, я завжди звідси, я ніколи не зміню цього. А я, наприклад, мільйон разів спілкувався з людьми, що зараз живуть в Києві, коли в них питаєш звідки, вони кажуть з Києва. А потім з'ясовується, що вони взагалі-то в Київ приїхали, наприклад, 9 років тому. Ну і дійсно вони вже... Я не кажу, що вони не кияни. Це їм вирішувати, хто вони. Просто... І вони дійсно за 9 років, звісно, вже знають це місто. Воно там, не знаю, вже кохання, діти у когось народились, бізнес, вони в кіно ходять, бігають. То, звісно, це вже Київ для них рідне місто. Але... Вони не кажуть ніколи «Я з Павлограду». Ну, ні то, що ніколи. Часто не кажуть «Я з Павлограду».
Коля
Я ніколи не казав, що я з Павлограду.
Костя
Чи «Я з Вінниці». Кажуть, «Я з Києва». Хоча, насправді, вони не з Києва, блядь. Ну, не з Києва. Вони народились, вирісли, сформувались в іншому місті.
Коля
М-м-м.
Костя
І мені здається, це не про інших людей розмов, а про одеситів, що це теж оця історія особливого себе сприйняття. Це, скоріш за все, якась компенсація насправді того, що Одеса, насправді, якщо... Воно мультинаціональне, це абсолютно правда, мультикультурне теж правда, але все ж таки провінційне місто і мені здається, що це спроба себе видати за якесь таке особливе, це теж якась компенсація. А от те, що люди зараз дуже супроти, вибач за такий довгий монолог, а от те, що люди супроти в цій чині, ті кажуть, що не відпускають цього Пушкіна, Не відпускають того російського минулого. Мені здається, це пов'язано з ідентичністю. Коли людям кажуть, що ми тепер Пушкінську переименовуємо на італійську, а пам'ятник Пушкіну його не прибрали, просто закрили такими ОСБ-плітами, люди це сприймають, що частину їхньої ідентичності від них відривають. Вони жили в місті, в яке приїжджав аж цілий Пушкін, аж неймовірне світило.
Коля
А може не цілий, може, знаєш, якось половина тільки його приїхала.
Костя
А може половина Пушкина приїжджає. А тепер, типу, ніби вони думають, що того не було і що під цього треба відмовлятися. Хоча, наприклад, те, що приїжджав Одесу Адам Міцкевич, польський геніальний поет, чи ще мільйон хто у нас тут був.
Коля
Вона ж і є пам'ятник Адаму Міцкєвічу.
Костя
У нас точно є табличка на якомусь будинку, де він мешкав, але вулиця, може, є, але я не впевнений. Хоча пам'ятник, може, десь є, а я, наприклад, навіть не знаю, де є. І люди думають, що... А що там?
Коля
Ні, не вулиця, а пам'ятник. Я не знаю назви. Проспект Міра, потім Олександровський проспект.
Костя
Зараз він українських героїв, мені здається, зветься.
Коля
Ну, вот там вот сдається був памятник.
Костя
Можливо, чувак.
Коля
Ну, ладно, да.
Костя
Я відверто не знаю. І мені здається, що це штука, де люди самі себе повинні виховувати і розуміти, що вони не відбирають в поверхні нічого. А по-друге, замість того, щоб відчувати, що в них забирають якусь частину ідентичності, просто спробувати віднайти іншу. Де є купа українського, що століттями винищують. І люди такі, а де нормальні українські, типу, поети? Можеш мені хоч одного показати? От, хоч одного. Ти кажеш, ну, стус. Вони такі, а це хто? Ти кажеш, блядь, ну, от тому, сука, а як розмовляти, якщо ти кажеш, дай мені хоч одного, ти їм даєш стуса?
Коля
М-м-м.
Костя
А вони такі, а це хто? Так, блядь, може, піти і почитай спочатку. Ну, типу, камон. Короче. Це якщо ти поза Латвією знаходишся, не?
Коля
З приводу ідентичності, самоідентичності, мене коли теж питають, звідки я, я кажу, що з Латвії, але орідженалі з України. Якось так в мене виходить. Тому що я не можу повниці... Так, так, так. Коли там десь в інших країнах і питають, звідки, ну це такі, знаєш, як small talk.
Костя
Угу.
Коля
І їм не цікаво, що на моєму житті відбувається, але я не можу повністю себе ідентифікувати, як я з Латвії.
Костя
Угу. Угу.
Коля
Зараз я не можу сказати, що я з України, тому що я дуже давно там не знаходжусь.
Костя
Угу.
Коля
Я не можу взяти на себе цю біль, так, так, весь цей біль, все, що зараз переживають українці, я не можу просто сказати, тому що нібито я буду як вони, але це буде нечесно.
Костя
Ти типу не відчуваєш права... Ага. Ну досвід, через які українці проходят, да? Ага. Ну це теж чесна людина, просто можна сказати.
Коля
Тому я... Ну, такий я. Я розумію, що це навіть нікому не цікаво і не потрібно, і що це ж не значить, що людина пише мою біографію. Але все одно я не можу сказати, що я просто з України. Я останні шість років живу в Латвії, а так до цього з України. Поїхав ще до війни, і все. Це відразу відокремлює, що я не пережив всі ці жахи, які зараз переживають українці і так далі.
Костя
Я в цьому сенсі багато чую англійську мову, коли люди розповідають про те, що вони звідкись, а живуть в іншому місті. Коли вони скажуть, що в твоєму випадку вони б сказали, що вони «from Ukraine, but currently based in Latvia». Ну, типу, з України, але зараз мешкаю. Ну, не мешкаю, а зараз, типу, зараз я перебуваю в Латвії.
Коля
Ну, перебувають, типу, да, да, да, да.
Костя
Ось така історія, що в принципі абсолютно правда, тому що бейграунд у тебе один.
Коля
Ну, це... Ну, не знаю, можливо, це щодо формулювання, ну, типу, я не впевнений, ну, я, бо сам зараз не знаю, типу, що з'являється, що є моїм, по суті, місцем. Ну, типу, я з України, але перебуваю, це значить, що я потім все одно повернусь, якби.
Костя
Ну, це ти так трактуєш.
Коля
А я, ну, да, це я просто, я для себе так трактую, знаєш, тому я кажу, що зараз, що я з Латвії, ну, але народився в Україні, і все.
Костя
Ну, в принципі, теж абсолютно правда, да. Можна і так формулювати. Складна це.
Коля
Давай до іншої теми.
Костя
Давай.
Коля
Тут якраз нам надійшов лист. Друзі, привіт! Цього року професійна аудіопремія «Слушно» не відбудеться, адже команда премії бере паузу. Ми започаткували «Слушно» у 2021 році з кількома важливими для нас цілями. Відзначити найкращі українські подкасти, відкривати нові імена, гуртувати професійну спільноту та знайомити більше слухачів з українським аудіоконтентом. Ну, там ще багато тексту, я не буду все це читати, всю цю срань. Для мене вони себе не виправдали.
Костя
Дискредитували.
Коля
Тому що... Абсолютно. Тому що... Самий відомий подкаст «Термінал Мегого» В якому навіть веб-версії немає розділу подкасти тільки з мобільного або там здається коли з телевізора заходиш тільки там є. І вся ця їх премія де вони вшановували здебільшого якісь Вже і так відомі подкасти, за якими стоять якісь там корпорації або відомі люди, і вони аж ніяк не допомагали якимось інді-проектам. І що уж тут казати, взагалі нас ніяк не відзначили, хай закриваються взагалі, я так вважаю.
Костя
Ну, я не знаю, я по-іншому трактую. Вони ж сказали, що вони беруть паузу. Мені здається, що вони стільки зусиль доклали, щоб нас не відзначити, минули попередні роки, що вони просто всі сили витратили на те, щоб затуляти очі і нас не бачити. І вони такі, все, блядь, ми тупо більше не можемо. Візьмемо паузу, тому що ці «Годі базікати» реально просто настільки розйомні, що дуже важко їх не помічати. Ну, і так, якось так думаю.
Коля
Так, якось це співпало з тим, що ми повернулися, і вони такі, бля, на що вони повернулися, це ж нормально було.
Костя
Так було все ж нормально, так. Ні, ну ладно. Я взагалі хизи, як це працює, і хто обирав Мегого як платформу для того, щоб слухати подкасти. З іншого боку, я і не знаю, хто, наприклад, в Телеграмі слухає подкасти. От ми викладаємо, і я так розумію, що все ж таки трошки хтось там слухає прямо в Телеграмі. А на що це робити, при тому, що є... Традиційні способи підписуватись на подкасти. Я теж не розумію. Тому окей, якщо комусь зручно на телевізорі увімкнути.
Коля
Так, на телевізорі, да.
Костя
Будь ласка, якщо комусь так зручно, ну хай слухають на телевізорі. Або дивляться, я не знаю, що.
Коля
Ну, слухай, отут я не згоден. Я вважаю, що це абсолютно нормальна тема, коли вся родина збирається десь в вітальні, беруть якусь їжу, вечерюють, наприклад, за великим столом, збирається вся родина, приїздять діти, родичі всі, вони збираються, і замість того, щоб там або фільм подивитися, або там якесь привітання президента на Новий рік, вони вмикають у... Мегого.
Костя
Угу.
Коля
Подкаст «Годі базікати» і сидять слухають.
Костя
Дивляться в заставку статичну.
Коля
Так.
Костя
Ну, я теж. Я, до речі, так само роблю і всім раджу.
Коля
«Годі базікати».