Годі базікати

Розшифровано автоматично, тож можливі помилки.

Коля 0:11
Так, ну я відразу попереджаю, що у мене назбиралось багато всього за останні кілька днів, що найменше, і мене дуже сильно починало бомбити. Коротше, давай якщо що, щоб це не було як з таким суцільним монологом, якось преривай і додавай, але це буде, сьогодні будемо розмовляти про спорт.

Костя 0:32
Тобто це не буде другий епізод християнського подкасту «Годі базікати». Це буде просто 65-й звичайного.

Коля 0:38
Слухай, а що нам заважає від спорта перейти до християнства? Це ж нормально.

Костя 0:45
Теж вірно. Як казав Ісус, займатися спортом і все буде добре. Ну добре, давай, давай, подивимось, що зі спортом вийде.

Коля 0:53
Ти хочеш сказати, що він перший, хто робив вис на брусьях?

Костя 0:58
Чи челночний біг? Ні, я думаю, що челночний біг диявол придумав, тому що це тупо знущання і нуль разів в житті комусь знадобився челночний біг.

Коля 1:08
К челнокам. Блять, так, ладно.

Костя 1:14
За челнокам, до речі, я точно знаю, що знадобились ці сумки в клітинку, щоб речі тут пхати.

Коля 1:20
Так, баулы.

Костя 1:22
А чи біг їм знадобився, не знаю.

Коля 1:22
Короче.

Костя 1:24
Розповідай, що там зі спортом.

Коля 1:27
Так. У мене, як ти знаєш, один з мільйона моїх дітей. Його звуть Марк. Йому зараз 14 років. І він вже доволі давно займається баскетболом професійно. Постійно їздить по різних змаганнях. Є такий рейтинг типу улюблені ігри в різних країнах. І от в Латвії на першому місці це навіть здається хокей, а на другому баскетбол.

Костя 1:51
Вау.

Коля 1:53
Коли дитина постійно грає на змаганнях,

Костя 1:54
Ага. Це я був.

Коля 2:13
То в якийсь момент я розумію, що я вже дивлюсь не тільки сам баскетбол, а я починаю спостерігати навколо за батьками, за тренерами, за дітьми і за тим, що відбувається з людьми, коли їм дуже хочеться перемогти. І це якраз найцікавіше за сам матч, за те, що відбувається. І перше, з кого я не можу не почати, це мама Чайка. В мене є такий образ. Якась потвора, яка всю гру щось волає. Просто улюлюкає, коментує, намагається заважати, умовно, нашій команді, коли штрафні кидають, або коли вони там атакують і знаходяться біля кільця. Враження складається таке, ніби що це їх діти грають з якимись там ворогами, які їм щось особисто винні, знаєш. І це їх така дуже дивна поведінка. І якось хочеться підійти, бахнути і сказати, блядь, ну там же ж теж такі самі діти. Вони так само тренувались, вони так само стараються, вони теж хочуть виграти, вони теж хвилюються, так, і вони теж можуть зробити будь-які помилки.

Костя 3:25
Вони так само хвилюються.

Коля 3:31
І це не суперник твоєї дитини, типу, але чомусь це якось автоматично так виходить. Вони постійно поводять себе як якісь кончені падлюки. І це реально, чувак, це не те, що я там одну бачу. Це буквально на кожному такому знаходиться. І хай мене там звинувачують різних там шовіністах, ейджізмів, всіх цих ізмах, але якийсь загальний образ – це російськомовна. І виглядає вона як два мене. Взапширшки таку. Отака от з яким фарбованим волоссям. І оце от вона постійно щось. От минулого епізоду я оце вставляв Насті Каменських. І вже багато коментарів було, як їх все це дістало.

Костя 4:12
Ага.

Коля 4:16
Я їх багато натикав туди. А уяви, що це в декілька разів більше, навіть коли вона просто реагує на те, що відбувається на полі. Ладно, ті мами знаходяться, а вже ж вони приходять, всю свою родину приводять. І ще знаходяться якісь маленькі сестрички, які теж приходять на цей матч. Зазвичай це чомусь дівчинки. І вони починають піщати, кричати, теж улюлюкати. І чомусь у тієї когорти людей, які там навколо сидять, вони якось такі розчулюються. О, як дитинка вболіває! А для мене це неадекватно просто. Ну, якось, ну, типу, ти ж тим паче, що дитині точно нічого не скажеш, знаєш, вона робить те, що навколо от то, що дорослі, як вони реагують, і те, що вони їй дозволяють. Тобто, якби один раз сказали б, типу, та ну, та не треба, це якось не так, давай там тихенько будемо вболівати, нуль питань. Тобто... Знову таки, до дитини в мене теж питань немає. Дитина щось робить, якщо батьки це ніяк не заперечують, то дитина продовжує це робити. І це чомусь для них вважається таким миловидним, що ой, як це вона така класна робить, як вона там реагує на це. Це мене настільки вже тригерить. Буквально сьогодні, вчора і позавчора це був. І в окремі змагання, і це я багато матчів відвідував. І це постійно для мене якесь таке моральне знущання. І я кожного разу думаю придбати собі. Здається, я десь це бачив, знаєш, на футбол, здається, носить такий як аерозольний балончик. Тільки він, коли ти натискаєш, він такий...

Костя 5:55
А чё, «Годить», чё?

Коля 5:59
Так, так, так. І оце я думав, знаєш, таку штуку придбати, стати поруч, і коли оця потвора або доросла, або маленька почне щось угукати, просто хірачити їм в ухо цією штукою. Я, коли про це мрію, в мене вже якесь внутрішнє задоволення є про це. Хоча я розумію, що я це не роблю. Я це не зроблю. І не тому, що я боюся, що почнеться якась бійка. Ну, бля, я що, отій товстій мамі не наваляю, або дитині.

Костя 6:25
Ну, є питання.

Коля 6:25
Ну, якби...

Костя 6:25
Вона може на тебе стрибнути і задавити тебе. Тому я б на твоєм місці... Ну, ваш на трибунах матч закінчиться.

Коля 6:30
Тоді матч закінчиться за технічними причинами. Ми проб'ємо підлогу.

Костя 6:37
Слухай, а для того, щоб мені зрозуміли, що було, про що саме йде мова. Пам'ятаєш? Я не знаю, чи ти дивився. Був, ну, багато років тому, був боксерський поєдинок Кличка якогось. Проти російського якогось чувака. Не пам'ятаю якого. Ну, боксера. І тренер того боксера росіянина кричав весь боксерський поєдинок. Він кричав «Саня, качай його!» І це... Це було чути, як «Кончаєво». Хоча на рингу відбувалося протилежно.

Коля 7:11
Мхм.

Костя 7:13
Там Кличко кінчав всі ці раунди. І там того чувака, в принципі, не було, мені здається, шансів. Але мені здається, що у більшості людей, включно зі мною, запам'яталося більше не те, як Кличко його бив. А як той тренер, який кричав «Саня, качай, качай його! Качай, Саня, давай!» Це щось таке, що просто вони кричать щось, що бісить. Там є якісь, типу...

Коля 7:36
Ні, це просто звуки.

Костя 7:38
Просто звук.

Коля 7:39
Це просто, коли вони біжать, вони просто намагаються. Це, як би тобі пояснити, така неприємна штука. Це неправильно так себе поводити, коли грають діти.

Костя 7:52
А це що?

Коля 7:52
Знаєш, і це коли дорослий заважає дітям, це така, ну, якби коли дорослий заважає дітям, це не зовсім правильно.

Костя 7:53
Це не типовий? Ага.

Коля 8:02
Чому я так не зможу зробити? Я не хочу опускатись на рівень цих довбойобів. І бути таким самим, знаєш, оце головна причина, бо потім я можу роками розповідати Марку, типу, треба мати повагу, треба мати самоконтроль, якусь там, типу, спортивну поведінку, а він такий, ага, я там чув, як ти ото вуха їм там, типу, гудів, знаєш, і все, лекція, типу, закінчена, він більше мене слухати не буде.

Костя 8:30
Угу.

Коля 8:30
Але, якби, тут цікава навіть інша штука. Коли я теж якось там приходив, я не пам'ятаю, хтось там інший з дітей, ну, не Марка, хтось інший, теж там, коли якась була там якийсь заміс на полі, чи ще що, чи там ті ж самі батьки, я не знаю. І там хтось дітей коментував, ой, цей там такий-сякий, я б там йому вмазав. Знаєш, а Марк, що мені дуже сильно подобається, він такий спокійно, типу, а чого мені цю людину ненавидіти? Він такий самий, як я, він теж бореться за м'яч, він теж хоче виграти.

Костя 9:01
Угу.

Коля 9:02
Типу, він не мій ворог, це просто гра отут і зараз, от ми граємо. Я такий сиджу, знаєш, такий весь дорослий, бачу цих доросліх, і я розумію, що 14-річна дитина, Пояснила якісь базові принципи, які навіть не всі дорослі можуть второпати собі в свого сраного мозку, що це просто гра, це тут і зараз.

Костя 9:18
Угу.

Коля 9:26
І немає такого, що одні діти краще за інших. Трошечки інакша вся ця ситуація. Я дорослий, я вмію там... Читаю якісь книжки, філософію, якусь психологію, рефлексую, щось там таке роблю, а потім дитина каже, ну, він теж хоче виграти. І все. І це просто, знаєш, все, що ти якби такий весь проработаний, весь такий зі своїм великим багажем досвіду, ти можеш йти нахер, тому що дитина от тут і зараз, він більше розуміє цей світ, ніж ти собі можеш все це уявити.

Костя 10:04
Напевно, не у порівнянні з тобою, а у порівнянні з тими іншими батьками.

Коля 10:10
Ну так, так, з іншими батьками насправді.

Костя 10:13
Мені навіть захотілося побувати на такій грі, щоб зрозуміти саме першомову. Тому що, знаєш, ну типу звучить, ну вболювають вони. Якщо вони просто там підтримують своїх, там щось кричать, ну кричать вони собі. Чи, знаєш, є просто в спорті, що правда не в дитячому, тому що я небагато бачив дитячого спорту, а радше в професійному. Коли вболівальники якоїсь команди заважають іншій команді. Наприклад, в баскетболі, коли кидають штрафні кидки. Тобто це з лінії штрафних, коли тобі ніхто не заважає, ти кидаєш один, два або три. Три рази. І вболювальники проти команди суперника, вони будуть мерехтіти за щитом, а він ж в баскетболі зазвичай прозорий. Вони інколи купують навіть такі надувні шарики, що як палки виглядають різного кольору. І коли ти намагаєшся кидати, вони мерехтять Просто ними дуже швидко рухають, щоб ти не міг сконцентруватися на кільці і промахнувся.

Коля 11:06
Щоб не зміг сконцентруватися.

Костя 11:09
І це був в професійному спорті, коли вони роблять такий фуууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу

Коля 11:24
Так, ну от в тому річ, що це дорослі, це професійний баскетбол і так далі, а тут діти. Мені здається, що до дітей має бути якесь трошки інше відношення. Ти приходиш умовно вболювати просто за улюблену команду, тут ти йдеш вболювати за дитину. Знаєш, це як вірші читають, якийсь там утреннік, читають вірші, і якась дитина щось запнулась, не може всі такі батьки «УУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУ

Костя 11:56
Лох. Мені здається, що це цікаво насправді дослідити, чому з дорослими людьми таке відбувається, тому що мені здається, що ця ситуація на стику двох дуже важливих таких феноменів. По-перше, це те, що люди просто в натовпі, а коли ти на трибуні, навіть якщо там не натовп багато людей, то ти знаєш вже не конкретна одна людина, якою є ім'я, і всі дивляться на тебе, а ти змішуєшся з натовпом, і ти можеш себе... Це психологія натовпу діє.

Коля 12:31
Чувак, а тут, чекай-чекай, тут немає натовпу. Це зазвичай просто одна дура кричить і більше ніхто. Тут реально, я тобі серйозно кажу, тут немає натовпу. Тобто це одна людина просто волає. Я розумію, що вона хоче підтримати свою мамину черешню. Але ж, блядь, інші ж теж грають, щось намагаються зробити. Коротше, ще прикольна проблема, не знаю, наскільки вона прикольна, що, знову-таки, повертаємось до того, що я такий начитений, пропрацьований і так далі. Я розумію, що це гра, діти грають, вони можуть або виграти, або програти, як в будь-якій грі. Можна зіграти класно, можна зіграти хріново, як би. Є партнери, суперники, судді, ну, від багато чого це все залежить, як би. Я розумію, що коли Марк оце бігає, Я з ним багато про це говорив, я питав, як ти взагалі до цього відносишся. Він каже, я навчився вимикати все це. Тобто він просто бере і фокусується на грі, і він не бачить, що відбувається на трибунах, хто що кричить. Тобто він просто вимикає все, що навколо. Як він це робить, реально, я не знаю, я так не вмію. Тобто він реально концентрується на грі і фігачить. Що в цей час відбувається, тобто він оце вимкнувся, грає і так далі. Що відбувається зі мною, я не знаю. Тобто мене постійно ковбасить. Просто я настільки нервую, мене ж просто колихає туди-сюди. Я мозком розумію, що це гра, це нічого. Знаєш, як казали, ти не корову програєш. Це просто гра.

Костя 14:11
Угу.

Коля 14:12
Я розумію, я себе намагаюся заспокоїти. Але мозком я розумію, але всередині кожен раз приходжу і мене отако ковбасить. Просто, коли особливо останні хвилини якась потна катка і невеличкий розрив в очках, Типу, я просто виходжу, я не можу це навіть дивитись, бо мене от тако колихає. Тобто, я весь такий пророботаний, і я не можу нічого з собою зробити. Я не можу себе реально ніяк, я навіть, знаєш, в школі перед якимись там іспитами так не хвилювався.

Костя 14:44
Мхм.

Коля 14:45
І мене ковбасить. А я в Марка питаю, він каже, ну, мені норм, якби. Є гра, є м'яч, я граю все, роблю все, що можу. Я так, блять, да як же ж так? Ну, я ж тут маю бути дорослим класним, типу, а ти, якби, ну, якщо в порівнянні зі мною, то ти тут, якби, сильно виграєш, якби, в цьому. І я теж розумом розумію, що це все нормально, це просто гра, але я серйозний, нічого не можу. От сьогодні, наприклад, от та гра, що була сьогодні, вона вже, типу, ні на що не впливала. Це в турнірі вони там не вийшли в перші місця, тобто це вже там за якісь, не знаю, там, блять, Типу, 23 чи 22 місце вони грають. Але все одно я, типу, 6-8 разів виходив за гру. Просто виходжу на вулиці, просто стою такий на вулиці. Ладно, якби я палив, я просто стою такий, вийшов і стою, дивлюсь просто на небо. Або там просто навколо. Я нічого не можу робити в цей час, бо мене отако, типу, тіліпає, знаєш. Є оця от велика проблема.

Костя 16:10
Реагують і поводяться.

Коля 16:12
Реагують, так. Як вони, знаєш, така штука бісить в команді. Знову таки, я розумію, що всі батьки вважають своїх дітей найкращими. Вони в них самі там бусинки, мамини і так далі. Всі такі молодці. Але є, ну, умовно, якщо порівнювати там гру і команду, ну, є об'єктивна якась там статистика, так. Я знаю, що Марк грає просто, ну, саме поки що в цій команді. На сьогодні він грає краще за інших.

Костя 16:37
Найкраще. Угу.

Коля 16:41
В команді багато людей. Тим паче, що там зараз стала така штука, що було більше людей, їх розділили на дві команди, там різний вік, і за цією віковою категорією менше стало людей. Вони не можуть мінятися. Ті, з ким вони вже натренувались, вони пішли в іншу. Є свої проблеми. Різні люди грають і так далі. Марк просто фігачить до останнього. Він бігає, виривається, рве дупу, щоб витягнути гру як тільки може. Поруч є люди, які туплять, втрачають м'яча. Для когось це таке, як після школи піти в баскетбол пограти. Вони, напевно, не бачать такого серйозного результату і не вкладається, можливо, на 100%. І там, типу, ну, програли і програли. І отакий, там, після гри я такий стою, знаєш, і ці батьки проходять, і якісь батьки ось цих дітей такі, ну, типу, ну, програли і програли. Я такий, блядь, що значить програли і програли? Ну, типу... В сенсі, типу, нічого страшного. Ну, типу, тут Марк хірачив всю гру, типу, а може ви б трошечки по-іншому до цього ставились? Типу, програли дати якогось підзатильника дитині, хай краще грає, хай робить роботу над помилками. Ну, типу, що значить нічого страшного?

Костя 18:01
Ну в командних видах спорту це дуже, мені здається, що це одна з найбільших проблем, і при чому навіть на професійному рівні, що завжди є люди, що будуть жертвувати навіть своїм життям, ну в тому сенсі, що не віддавати прямо життя, а жертвувати там вільним часом, зусиллями, здоров'ям, чим завгодно. Заради того, щоб краще підготуватись, мати вищий рівень. І з ними в одній команді завжди будуть люди, що роблять це просто тому, що їм це по фану робити, але вони не будуть готові на такі самі жертви. І це в командних видах спорту дійсно проблема знайти порозуміння між всіма учасниками такої команди. І в такому сенсі у найкращого гравця, що зазвичай стає лідером в роздягальні, або на майданчику, окрім того, що у нього на майданчику, в цьому сенсі баскетбольному, є зобов'язання бути кращим гравцем, тому що гравець завжди знає про себе, що він кращий, і відповідно на ньому більша відповідальність.

Коля 18:48
Мхм.

Костя 19:01
І на ньому ще й в роздягальні з'являється додаткова відповідальність, тому що треба слабших гравців мотивувати, вести за собою, якось їм пояснювати, не прямо, тому що прямо це пояснити неможливо, пояснювати, чому це важливо і що, типу, знаєш, ця армійська, мені здається, яка ще, може, вона спортивна, ця метафора про те, що команда рухається за швидкістю найповільнішого, типу, учасника. І через це всі повинні хотіти, всі повинні готувати. Це справді дуже важко. І в цьому сенсі я, з одного боку, розумію тебе, тому що мені спортивні аналогії і спортивні приклади легко даються до того, що в мене є діти. Єдине, що вони не грають в командних видів спорту, вони займаються ними. Наскільки я пам'ятаю. Вони грали старше, принаймні, в бадминтон, де команда з двох є. Але не в баскетбол і не на такому рівні, щоб це було проблемою.

Коля 19:53
Мхм.

Костя 19:58
І я тебе розумію в тому сенсі, що ти теоретично повинен бути тим дорослим, який після гри, якщо твоя команда Марка програє, ти повинен йому сказати, що не страшно, головне, що ви були разом, що ви старались, а виходить, що навпаки це він, та людина наша. Що тебе заспокоїть. Ну, тато, все нормально. Не переживай.

Коля 20:20
Можна і так сказати. Просто, знаєш, якраз то, що я виходив тут, багато матчів було поспіль, і я виходив багато на вулицю через ось це якесь внутрішнє тримтінь. Я багато про це думав і робив різні нотатки. Я такий думаю, взагалі, якщо порівнювати спорт... Наприклад, з моєю роботою. Типу, ми робимо якийсь продукт. Фронтенд, бекенд, дизайнери, QA. Хтось щось малює, намагається щось маркетингувати. Хтось там продає, запускає. Типу, різна робота. Потім ми там проєкт запустили. Воно пішло, не пішло. Чому? Хто молодець? Через кого ми обісрались? А може взагалі ринок не той? Типу, ну немає якогось такого розуміння. В спорті все просто. Тренувався, вийшов, зіграв фігак, відразу результат. І при чому результат, він такий, що табло, воно ж не показує філософію гри. Воно просто 68-72.

Костя 21:17
Рахунок, да.

Коля 21:19
Все, рахунок. І це не значить, що команда, яка виграла, грала обов'язково краще весь матч. Може зіграти і програти. Можна грати як гімно і якось дотягнути. Тобто просто табло показує фінальний результат. Що там було, як там було. Про це з часом навіть ніхто і думати не буде. В цьому і велике порівняння, що якщо на моїй роботі є людина, яка тягне 80% фронтенду, про неї ніхто знати не буде. Типу тягне і тягне. Є просто загальний проєкт якийсь, і він класний. Просто умовно класний. Ніхто не буде думати, а хто за цим стоїть, а що воно там було, а хто це. Просто є команда, і вона все зробила. А от в спорті відразу якраз мені здається, що якщо це якийсь інший рівень, навіть якщо команда грає на якомусь середньому рівні, все одно якось виділяються ось ці точкові гравці, і їх відразу видно. Типу, що команда, компанія, вона зазвичай якась така безлика. Є там якийсь CEO класний, який там про все розповідає. А хто там що насправді робить, ніхто ж не знає. Хто там, наприклад, ми про iPhone казали, хто там вигадав цей iPhone Duo, ніхто не знає. Просто Apple вийшла, розказали, все, є CEO, все класно. А хто насправді, що це була за людина, яка це вигадала, ну коротше і так далі. А в спорті тут кинув м'яча, Не влучив, віддав, втратив, типу, не добіг. Це все, коротше, все видно. Зробив миттєвий фідбек. Зробив, побачили. Типу, обісрався, теж побачили. І от якось воно по-іншому виглядає. От просто по-іншому.

Костя 23:02
Я тобі інший приклад про спорт наведу. Насправді є така в спорті аналогія, що абсолютно, як ти сказав, не завжди команда, що грала краще, перемагає, інколи прямо навпаки. Але часто кажуть, що яким чином була здобута перемога, забудеться, а сам факт перемоги назавжди залишиться.

Коля 23:17
Так.

Костя 23:25
І навіть про гравців, я розумію, що зараз прикута дуже багато уваги до великого спорту,

Коля 23:29
О, так.

Костя 23:30
І, наприклад, там, умовно, в цій Європі половина дітей віку від 5 до 15 ходить в футболках Ламіна Ямала. Це іспанський футболіст, що з 16 років грає за основну команду Барселони.

Коля 23:44
Чекай, я знаю, Ямало-Ненецький округ на Росії є. Це не воно?

Костя 23:49
Це наша батьківщина, чи що? Прошу, ні, дякувати Богу, ні. Ні, це знову ж таки, слава Україні, це не воно. Але є така історія, що зараз до цих персоналів прикуту багато уваги, але вони теж забудуться. Наприклад, я от людина, що слідкує за футболом, вже досить давно, але я навіть книги якісь про футбол читав, Є, наприклад, один з величезних мемів в футболі – це те, що нація, що вигадала футбол, тобто англійці, вони перемагали на Чемпіонаті світу один раз всього за всі роки його, за понад 100 років існування, в 66-му. Я не знаю жодного гравця збірної Англії 66-го року, але я знаю, що вони тоді перемогли, наприклад. Тому, або там греки в 2000, навіть не пам'ятаю, четвертому, як був чемпіонат Європи, де греки перемогли, то точно, і рак якусь, там все таке.

Коля 24:44
Сували руки в реку.

Костя 24:48
Але я не знаю жодного гравця тієї збірної, але я знаю, що греки перемогли. Тому в спорті, в принципі, дуже багато схожого є з життям, в тому сенсі, що результат він залишиться в історії, якщо це великий результат, як в Apple, якому чи інших проєктах, а особистості вони забудуться.

Коля 25:06
Ти не повіриш, в мене теж це записано, що, як одна з нотаток, що ти можеш роками тягнути команду, ти можеш витягнути її зі сраки в якомусь матчі, ти можеш допомогти виграти якийсь кубок, чемпіонат, чи що там, хто виграє.

Костя 25:12
Хм.

Коля 25:22
Потім історія так і запише, що ця команда виграла. І все. А ще є оця проблема, що коли ти тягнеш команду, а потім ти, не дай Боже, травмувався, і ти більше не можеш грати. І все. Тебе просто, ти команді не потрібен. Все, що ти робив до цього, витягував їй там якусь суперлігу, або в різних цих змаганнях, в видах спорту є різні ось ці кубки, рівні, коротше. Тобто ти можеш тягнути команду, бути самим кращим, а потім що з тобою... Сталося, ти більше команді не потрібен. Тебе викреслили, все, тебе не існує, а команда класна. Вона там виграла якийсь кубок, вона далі там собі живе, росте і розвивається, і все. Я розумію, що це не те, що там такі тренери сидять такі «Зараз ми використаємо цю людину і викинемо їм, який в нас план».

Костя 26:16
Доктор Зло.

Коля 26:17
Люди грають і все. Люди грають, максимально роблять все, що можуть, потім травмуються і не краще в майбутнє їх очікує. Взагалі, спорт, продовжуємо, велику історію. Спорт і відношення до різних перемог, різних змагань. Я в дитинстві, дуже маленькому, вболівав за Чорноморець. Одеська футбольна команда, все класно, ходив з батьком на стадіон. Волав як навіжений. Зривав голоса. І я переживав так, ніби від цього матчу залежить курс гривні на той час. Типу, або там якесь подальше життя.

Костя 27:10
Дякую за перегляд!

Коля 27:11
Тобто, я там волав просто. І от зараз я намагаюся згадати взагалі, а чи вони тоді виграли, чи програли. Я реально не пам'ятаю. Тоді, в той момент часу, я був максимально сконцентрований і дуже сильно робив все, що від мене залежить, щоб підтримати команду. А якби з часом, а що далі? Чи виграли вони, чи програли. От що мені зараз, що я там колись вболівав. Після 2022 року. Коли, ну я вже в Латвії, сюди приїхали наші баскетболісти, і я відкрив для себе баскетбол. Реально, я вперше почав ходити.

Костя 27:54
Ага.

Коля 27:55
Є така українська команда «Прометей», я ходив на матчі, я там так волав, і просто як востаннє. От як оті всі мамаши, мамочайки, якщо їх усіх зібрати, то був я на оцих от змаганнях. І навіть через те, що в них там був якийсь там фан-зона, фан-клуб якийсь був, вони там з барабаном стояли. Вони такі підходили завжди до мене, ну майже на кожному матчі, і пропонували мені прийти до них в фан-клуб. Бо я сидів окремо, і просто один волав весь матч. Вони мені постійно дарували футболки «Прометей» і запрошували до себе.

Костя 28:26
Дякую.

Коля 28:31
От я дуже скажено за них вболівав. За них, потім збірна України тут грали теж. І от минуло, ну, якщо не згадувати, там Чорноморець, це було дуже давно, я не пам'ятаю. Оце 22-23 рік. Я дуже багато ходив на різні баскетбольні матчі, тобто скільки там, ну, 3-4 роки минуло. Чувак, я тобі чесно кажу, я не пам'ятаю навіть з ким вони грали, не те, що від з яким рахунком вони виграли. Я навіть матчі не пам'ятаю. Тобто тоді я там востаннє волав, підтримував. А зараз я не пам'ятаю. І от що далі? І от це якби з майбутнього, коли я дивлюсь на минуле, я такий, мене там теж ковбасило, трусило, я там дуже сильно хвилювався, наші повинні виграти. Типу, а що далі? Ну, типу, і що? Як це правильніше сказати, якщо подивитись крізь час, то вся ця гра, ну вона по суті не дає якогось такого.

Костя 29:28
Не має значення жодного, да?

Коля 29:31
Так, так.

Костя 29:32
Чувак, я філософів не читав, здається, може, взагалі. Може, ти підкажеш. Є ж така історія, я її бачу трошки різно направленою, прямо в протилежні боки. З одного боку... Я впевнений, що є назва якоїсь цієї філософії, що нічого в житті, нічого навколо взагалі не має значення. Тому що якщо взяти більшу картину, то ми буквально знаходимося на маленькому клаптику якоїсь землі, яка летить кудись в космосі. І на глобальному якомусь рівні...

Коля 30:12
Мхм.

Костя 30:13
Життя кожного з нас – це просто нічого. Ну, ми проживемо все життя і нічого не зміниться. Все, що ми тут кожного дня робимо, якісь наші проблеми, якісь переживання, будь-які хвилювання – це нічого. Це просто навіть не те, що пилинка в якомусь космосі. Це навіть менше, ніж… Воно нічого не значить. Тому, типу, про щось хвилюватись? Про якусь команду спортивну, чи там, не знаю, стосунки з колегами, чи там… Чи там, ти здобув перемогу, чи ні, чи там є щось, що немає. В цьому немає жодного сенсу, тому що ми – це нічого. Буквально, в нас жодного не має значення.

Коля 30:53
Та.

Костя 30:54
Але є інша історія, що можна, звісно, уявляти собі, що це так, але ми попри це все одно існуємо, у нас все одно є свої переживання. І від того, що ми будемо себе змушувати уявляти, що ми не маємо значення, у нас не зникнуть наші переживання. І в якомусь сенсі просто спорт і спортивні команди, мені здається, що це сучасна версія армій, якщо є держава, що не російська федерація, що просто застряла в минулому. У нормальних країн спортивні команди – це аналоги армії. Є національна команда країни – це аналог армії країни.

Коля 31:27
Так, да, да, да, да.

Костя 31:31
Армія теж повинна бути, я розумію, але в нормальному сенсі це якийсь колектив, який може разом здобувати якихось, чогось достигати, не досягати, перемогати, програвати, ставати кращими або не ставати, здобувати перемогу над іншими або програвати іншими. Це абсолютно аналог армії. А типу вболівальники – це аналог просто цивільних людей, що там… Підтримують і допомагають армії здобувати ці перемоги. І це нормально. Мені здається, що мені дуже цікавий цей феномен. Я абсолютно з тобою погоджуюсь. Я дивлюсь вже років 15 умовно матчі Іспанської Барселони. І я реально за них вболіваю. І якщо вони програють умовно в лізі чемпіонів Інтеру, як це було два роки тому, я реально засмучуюсь ці такі «блін».

Коля 32:22
Або один плюс один.

Костя 32:26
А в цілому, яка різниця, типу, чому я, знаходячись в Одесі, в якій, блядь, тривоги, і мене буквально може вбити, тому що я не йду ховатися, дивлюсь на юбані футбол, чому мені не все одно?

Коля 32:32
Так. Ага.

Костя 32:39
Я не можу пояснити, чому я відчуваю емоційний зв'язок з якимись футболістами, якими платять мільйони євро за рік, а деяким десятки мільйонів, ще в них контракти, вони живуть в чарівні Барселоні.

Коля 32:48
Так.

Костя 32:54
Типу, де абсолютно мирно, у них прекрасні якісь будинки. Чому мені не похір, що вони там програли якусь гру? Їм на другий день, напевно, буде похір, а мені ні. Чому це так працює? Мені дуже цікавий цей феномен приналежності до якоїсь групи, яку я сам собі визначив. Вочевидь. І при цьому я не можу, наприклад, завтра, якщо я вирішив, що я більше не вболіваю за Барселону, а тепер вболіваю за Реал, воно так не працює. Я не можу реально відчути емоційний цей зв'язок з Реалом і перестати його відчувати з Барселони. Я реально цього не розумію, мені дуже цікаво також.

Коля 33:29
Я теж для себе дуже багато рефлексував через те, що я Ну, мене оце трусило дуже сильно, і я намагався себе заспокоїти якось. Ну, це ж просто гра, то тут нічого такого. Навіть це не під моїм контролем, і дитина може засмутитись після. Але ж я знаю, що Марк на це якраз краще реагує, ніж я. І він такий, ну, нормально, ми реально зробили все, що могли. Там не витягли, там є і деякі помилки, всяке, типу, умовно буває. Загально, знову, якщо на все це подивитись, то які я для себе висновки зробив, що людина сьогодні може стояти і ненавидіти іншу, чужу дитину, тому що вона просто грає за якусь протилежну команду, кричати, псувати їй штрафні, улюлюкати, волати, як скажена просто. І заради чого? Заради рахунку, який через 5 років всі забудуть. Ніхто взагалі не згадає, що навіть був цей матч. Але, може, деякі діти і запам'ятають оцю дорослу тітку, яка волала, заважала їм. Знаєш, ну, типу, гра пройде, чемпіонат ось ці змагання закінчається, а людина, як була потворою, вона так і залишиться потворою. Просто тому, що от вона така. І оце все, що я зрозумів. Я зрозумів, що я не хочу з ним вступати в якийсь там... Філософські дискусії, оцінювати, обговорювати поняття добра, зла і того, як вони мають реагувати на інші команди. Вони просто ось такі. І все. На жаль. І дійсно, матч закінчиться, там навіть буває таке, що дитина переходить з однієї команди в іншу. І коли ти вчора волав на якусь дитину, заважав якійсь команді виграти, потім твоя дитина починає грати за цю команду, і ти вже за неї вболіваєш. У нас буквально таке було, що сьогодні через те, що у нас...

Костя 35:26
Хм!

Коля 35:30
Це були змагання «Best Basketball Baltic League». Тобто там приїхали шведи, багато всіх, фіни, естонці, літовці, з Латвії багато команд, з Польщі навіть приїхали. Коротше, багато команд було. І латвійська команда вчора грала проти нас. І проти нас ось ці всі улюлюкали. Сьогодні ми грали з іншими, і вони вже за нас вболювали. Ті самі батьки, які вчора нам заважали.

Костя 35:59
Та тобі шовише, ти все ж таки з Латвією.

Коля 36:00
От ці самі люди. Так, я ж кажу, от реально просто, що ми з Латвії, і вони сьогодні вже вболівали за нас. Якби мозок просто взривається, знаєш. Для цих людей взагалі, ну просто, я не знаю, я не знаю, що сказати.

Костя 36:18
Я, знаєш, про що подумав? Про ще один аспект спорту, що мені здається дуже важливий, зокрема дитячого спорту. Мені здається, що він класний в тому, що він, в принципі, є версією дорослого життя чи просто життя. Тому що є така історія, що спорт вчить дитину чи підлітка, неважливо, а насправді навіть, напевно, і дорослу людину може. Що, наприклад... Якщо докласти зусиль, можна щось отримати. Тобто не виходить, ти йдеш тренуватись і можливо виходить.

Коля 36:49
Досігнути.

Костя 36:53
Не виходить, ти докладеш ще більших зусиль. І в спорті завжди, коли ти докладаєш зусиль на тренуваннях, ти завжди отримаєш результат. Ти не обов'язково переможеш. Це теж правда. Ти можеш покращити свій результат, але все одно не перемогти. Прямо, як у житті. І ще така історія є, що про травми, наприклад, що ти можеш дійсно дуже круто мати потенціал, можеш класно тренуватися і можеш все круто робити, а потім отримати якусь травму, яка поставить хрест на твій Спортивній кар'єрі і в принципі в цьому дуже багато несправедливості, прямо як в житті, де можеш що завгодно статись і попри твої дії щось може статися і ти там теж чогось не переможеш або не зможеш щось отримати. Абсолютно як в житті. І плюс ще в командних видах спорту є така історія, що ти можеш бути скільки завгодно класним на особистому рівні. Але якщо ти не будеш командним гравцем, скоріше за все ти нічого не виграєш. І це теж прямо як у житті, де інколи треба вміти попросити допомогу, треба вміти вислухати інших або допомогти іншим. Якась така командна взаємодія. І мені здається, що навіть спорт можливо важливіший для дітей, які в майбутньому не переслідують спортивну кар'єру, тому що він вчить Такимось базовим навичкам, що просто в світі дорослому житті потім корисні. Ще одна штука, яку я забув згадати, це те, що спорт вчить тому, що у кожної людини є своє обмеження. Як би ти не думав, що ти найкращий, скільки б ти не тренувався, Все одно у тебе є якісь типу стеля, ну якась максимальна здатність щось зробити. Навіть якщо ти краще всіх на три голови, ти все одно не можеш один зробити все, особливо в командних видах спорту.

Коля 38:43
Да.

Костя 38:43
І це теж як в реальному житті. Ти можеш бути скільки завгодно розумним, там, не знаю, якимось талановитим, вдачливим, не знаю, яким завгодно, але у тебе все одно є якісь свої обмеження і це теж дуже корисне розуміння. Тому Я, якщо чесно, вважаю, що, на жаль, в Україні дуже сильно недооцінюють важливість спорту. І навіть про найпопулярніший в Україні спорт, про футбол, можна дуже часто почути, що це гра, де, типу, 22 чоловіки бігають з одним м'ячем. А це дуже поверхнева оцінка, тому що в спорті, і зокрема і в футболі, і в баскетболі, дуже багато всього, крім фізичного того, що там є м'яч і люди. Тому що там дуже багато особистостей, взаємодії, темпераментів, різних підходів, емоцій, вміння з ними якось поратися або не поратися. Коротше, це прям величезний всесвіт, що дуже цікавий і дуже недооціненний.

Коля 39:40
З однієї сторони, погоджуюсь повністю, тому що спорт важливий, він підтримує, він пояснює багато якихось інших речей, яких немає в школі. З іншої сторони, я б не брав приклад футбола і наших країн, тому що, на жаль... У нас це трошки неправильно. Я тут бачу насправді те саме. Колись у мене різні діти ходили у всі футбольні клуби, які тут є. Все, що я бачив, що зазвичай на футбол ходять, це те, що я вже казав, що у Латвії більш популярно це хокей і баскетбол, а на футбол водять якраз російськомовні батьки.

Костя 40:23
Угу.

Коля 40:24
В них абсолютно інше ставлення. Вони постійно волають на дітей. Вони, типу, можуть дивитись якийсь матч. Тренер там дає якісь команди, каже, хто кому, як бігати, там є якась плани, стратегія. Вони щось це розмовляють, але з боку постійно якийсь стоїть батько, який не волає оце, знаєш, така протилежність баскетболу. Баскетболі заважають іншим, а тут стоїть батько, який оре, там, типу... «Славик, блять, куди побіжав, придурок! На лівий фланг, сука!» І це, типу, коли дитині там 10 років, і вона просто бігає, знаєш. І він такий, цей Славик став, обісрався на полі, тому що тренер сказав йому щось інше. Тобто, батько кричить одне, в нас ж всі розбираються в футболі. Ну, як це, блядь, бути виходцем з Радянського Союзу і не бути просто супер, я не знаю, магістром футбольних наук, знаєш?

Костя 41:20
Не знати про футбол і не вміти країною керувати – це неможливо, всі вміють.

Коля 41:21
Всі ж знають. Ось ці всі диванні аналітики, знаєш, і, на жаль, отут ми намагались ходити на футбол, але оці всі діти, те, що я бачив, це реально мені не подобається, тому що батьки, вони реальні, ну це теж, якщо робити такий загальний вигляд, як він виглядає, той батько, невисокого росту, з великою пузякою, І так далі. І те, що вміє, блядь, волати на 10-річну дитину, бо він краще знає за тренера, куди дитині бігти, як грати і так далі.

Костя 41:56
Та просто вся краще знає, звісно,

Коля 41:59
І насправді такі батьки настільки пригнічують дітей. Діти такі якісь, знаєш, зашорені, засмикані. Потім вони починають цю внутрішню агресію. На інших. Це постійні якісь бійки. На баскетболі такого, блять, немає. На футболі постійно діти там щось б'ються. Одні іншим якісь таку херню роблять. Ну, щоб ти розумів, це типу 10-11 років клуби. Одні діти іншим у взуття кидають кнопки канцелярські.

Костя 42:28
О, ніхі разумі.

Коля 42:30
Так, я ж тобі кажу, а там, не дай Боже, в тебе довге волосся. І це, блядь, діти ось ці, ти ще життя не бачиш. Вони все це беруть з родини, з батьків. Тобто це якраз дуже сильно залежить від якогось, не знаю, внутрішнього того, що відбувається в родині, в різних родинах. І от, на жаль, все, що я тут бачу на футболі, Це дуже неприємна штука.

Костя 43:00
Дуже нездоровая історія, да?

Коля 43:00
Є клубик, де латиші, ну, типу, справжні латиші ходять, все класно, там всього цього, блядь, нема. Реально нема. А от там, де якраз в центрі, там, де усі ці клуби, і там рускоязичні тренера, і там тренер, який каже, ну там теж була історія, що було декілька команд одного року, і він поділив, що там ці їздять на змагання, ці не їздять, і інші кажуть, а коли там наші діти кудись будуть їхати? А він прямо відверто каже, типу, дитина там запізнилась на 5 хвилин, все, на мене в чорном списке. Там дитина забула якісь там гетри чи щитки, все, типу, в чорном списке. Родитель там не подошел, там жопу не вилизав, все, в чорном списке. Я серйозно кажу. Ну, тобто він реально, от якщо ти просто вилізуєш дупу йому, дитина може грати. Я такий, блядь, да що це таке? Типу, як же там спортивні змагання, там все...

Костя 43:57
Концтабір чи що? Що це таке взагалі, да?

Коля 44:00
Так, і знаєш, і саме погане, через те я побачив, я був на цьому, цих батьківських зборах, він це сказав, я кажу, добре, пішов нахер, бо я ні з ким ніколи там не вітався, тому що, ну, там, з ними, блядь, неприємно навіть поруч знаходитись, знаєш, вони там починають там... Такі пальці, ну як так казали, пальці вєєром такі всі стоять і думаю, боже, дійдіть ви нахер. І неприємно з ними бути. Ні з ким не вітався ніколи. Пішов на цю зустріч. Я розумію, що ми таке робити не будемо. І тому дитину ніколи не будуть нікуди брати, щоб грала. І все. Тим паче, що там ще є відношення. Дуже дивно, бо довге волосся все, це баба. І все.

Костя 44:44
Бля, це так тупо, особливо тому, що в футболі купа класних гравців з довгим волоссям.

Коля 44:44
Коротше, і от з футболом...

Костя 44:50
Дуже дивно. З одного, бо кознайшого боку, зраховуючи, що спорт номер один в світі, там дуже багато, мені здається, тиску. Ну, по-перше, ти правильно все кажеш, що в це з родини йде, а просто в футболі через те, що це такий дуже популярний спорт, мені здається, там дуже багато тиску через... Амбіції батьків, що зараз мій син виросте і мільйони буду заробляти і буду нормальним футболістом. І через це, мені здається, ці тренери підтримують цю ауру особливого спорту, де досягнення, де результати. Хоча, бляд, це така хуйня для нерівні дітей.

Коля 45:24
Так, ну має бути, знаєш, має бути здоровий глузд. Я там сам казав, треба вкладатися на всі 100, але коли я оце бачу різний рівень, коли в баскетболі хтось вкладається на всі 100, хтось не вкладається, але програли добре. А на футболі я постійно бачив, як діти ревуть після матчів.

Костя 45:43
Ну це токсична ця атмосфера.

Коля 45:44
І вони підходять до батьків, нібито, знаєш, їх зараз, блядь, вбивати будуть просто. Ну, типу, що все, батько зі мною розмовляти не буде, він образився на мене, я погано грав. Там настільки оце морально пригнічує дітей. І я розумію, що так, така токсична атмосфера. Я дивлюсь просто на цих дітей, і мені їх настільки... Якось так жалко стає, я думаю, боже, це ж діти, вони і так роблять все, що можуть. Але, знову-таки, я розумію, що, скоріше за все, через ось цей постійний тиск, через ось ці постійні якісь там дуже дивні ситуації вдома, оці діти і будуть намагатися зробити все найкраще, можливо, вони і досягнуть якогось успіху. Знаєш, більше, ніж ті, хто просто в такій добрій атмосфері. Типу, я максимально зробив, все круто, все класно. Давай там трошки зробимо якусь ретроспективу гри. Може, тут треба було те зробити, те. Якби мені здається, що... Але я знову, я не хочу, знаєш, щоб дитина була класним футболістом, але, блядь, морально травмована і потім, не знаю, або там спав з увімкненим світлом, або там з якогось там плюшевим ведмедиком до 43 років. Ну, блядь, я не хочу бути такого.

Костя 46:58
Або просто все життя жив з відчуттям, що тато замість того, щоб підтримати, коли потрібно було, він ще й накричав. Мені здається, і що взагалі та?

Коля 47:08
Так, так, так. Мене батьки не поважають. Я не виправдав себе перед батьками.

Костя 47:15
Це то, що англійською називається «I'm not enough», українською, що я недостатньо гарний, недостатньо успішний, і що для батьків ти завжди недостатньо якийсь.

Коля 47:16
Це постійний якийсь такий...

Костя 47:30
Мені здається, що це закономірний результат отакого способу виховання. І тут я тільки можу, як людина, що не читає філософію, дивитися серіал, зробити відсилочку на якийсь серіал, на якийсь сезон «Теда Лассо», де там про Джеймі Тарта, найуспішнішого футболіста футбольного клубу «Річмонд», і його історію з батьком. Там прямо ось то, про що ми, в принципі, сьогодні і говоримо.

Коля 47:56
В принципі, все так і є. Мені здається, що ось це має бути рівновага, підтримувати своїх дітей в тому, що вони роблять, і вони і так намагаються робити все найкраще. Тільки головне це робити правильно, підтримувати правильно, а не бути блядською волаючою мамочайкою.

Костя 48:16
Годі базікати.